Читати книгу - ""Лахтак""

Моряки закричали «ура». Котовай заграв на трубі, а Вершомет бив у саморобний бубон.

— Ми радіємо, наче стародавні дикі племена, — з очима, повними радісного посміху, сказав Кар метеорологові.

Той підтупнув ногою і, намагаючись кричати, охриплим голосом відповів:

— Мені самому танцювати хочеться!

Сонце світило недовго. Через кілька хвилин воно сховалося за обрій.

Моряки, незважаючи на мороз, у збудженому настрої юрмились на палубі.

— Кінчайте, товаришу механік, — звернувся до Торби Котовай, запрошуючи закінчити оповідання про ведмедя, — я чув про подібну пригоду у Владивостоцькому порту, тільки з невеликими відмінами.

— Мені ж розповідали, що це трапилося в Одесі, — вставив Лейте.

— Історія, друзі мої, любить повторюватись, — сміючись, відповів Торба. — А такі зауваження робити нечемно. Тому я свого оповідання не закінчую, і про кінець догадуйтесь самі. А може, вам розповідали?

Механік підморгнув, засміявся і пішов до кубрика, за ним рушили й інші.

Стьопа допоміг Ерікові Олаунсену спуститися в приміщення.

Непривітно виглядав кубрик після осяяних сонцем просторів. Хоч як боролися моряки з вогкістю, але вона давала себе знати. Хоч як провітрювали кубрик, але повітря тут було не зовсім свіжим. А коли й вдавалося нагнати досить чистого повітря, температура дуже швидко знижувалася і доводилось спішно затикати всі щілини і кутатись поверх хутрового одягу ще й ковдрами.

Ліжка Еріка Олаунсена і Стьопи стояли поруч. Юнга взявся доглядати норвежця і дбайливо виконував цей обов'язок. З свого боку норвежець виявляв до хлопця велику вдячність. З берега до нього приходили лише двічі. Один раз капітан Ларсен, а другий раз — Ландрупп. Між іншим, Кара здивувало, що норвежці не запрошували ні його, ні його товаришів до себе на острів. Так само нічого не відповів йому капітан Ларсен на пропозицію залишити навесні разом острів. Кар гадав, що першому причиною були, мабуть, якісь внутрішні справи норвезької команди, а другому — що капітан прийняв його пропозицію, але наперед не хотів дякувати: мовляв, нема чого говорити, поки по-справжньому не почнеться весна. З делікатності Кар не порушував більше цього питання. Ларсен хотів забрати Еріка Олаунсена, але Кар умовив його залишити хворого на пароплаві, поки той зовсім видужає.

Олаунсена, очевидно, гнітила вимушена мовчанка. Часом він починав говорити, але ніхто його не розумів. З ним порозумівалися наче з глухонімим, — мімікою та жестами. Тепер Ерік сідав їсти до загального столу, грав із моряками в шашки та доміно і навіть вивчив кілька російських слів. За день перед тим, як уперше після зими з'явилося сонце, Запара подав Стьопі думку, щоб у розмовах з Еріком він вивчав норвезьку мову, а норвежця навчав російської.

Щоранку, коли норвежець прокидався, він казав: «Гу мор'єн!»

Це дуже схоже на німецьке «гут морген», і його враз розшифрували, як «доброго ранку».

Стьопа ж вітав Еріка словами «Доброго ранку!»

Тепер уже норвежець ранками казав: «Доброго ранку!», а юнга, навпаки: «Гу мор'єн!»

Повернувшись до кубрика, Ерік і Стьопа розташувались на своїх ліжках. Ерік напівлежав. На тумбочці між ліжками горіла лампочка. При її світлі юнга почав розглядати карту Арктики, що її незадовго перед тим дістав у подарунок від Запари. Норвежця теж зацікавила карта, і він схилився над нею. Написи на карті були зроблені по-російському і по-англійському. Ерік не знав ні тієї, ні другої мови, але, очевидно, був непогано знайомий з картою, бо, торкаючись сірником того чи іншого острова або півострова, майже правильно їх називав.

— Стьопо, — звернувся норвежець до юнги і, показуючи то на себе, то на карту, сказав: — Ерік… Гронланд… Ерік… Свальбард… Ерік Франц-Йосиф… Ерік… Америка… Аляска… Берінг… ескімос… чукча… Ерік… Ельгар…

Стежачи за сірником, яким норвежець водив по карті, і прислухаючись до його слів, юнга зрозумів, що Ерік був у Гренландії, на Свальбарді, Землі Франца-Йосифа, а також на Алясці, бачив ескімосів і чукчів…

Для норвезького моряка це цілком можливо. Адже норвезьких матросів можна зустріти не тільки на півночі, а й по морях цілого світу на пароплавах під усяким прапором.

— Ерік Арктик о Антарктик… — Норвежець зробив руками жест, ніби він тримає глобус, і показав зверху й знизу.

Очевидно, Ерікові Олаунсену доводилося плавати в південних полярних морях на одному з норвезьких, а може, інших китобоях, які рік у рік плавають туди по цінну здобич.

— Ерік тіль Берінг шоен ор го дампшібе…[33] Чукчі… Ерік Ельгар…

— Ельгар? — спитав Стьопа. — Що таке Ельгар? Острів такий? Чи пароплав зветься Ельгар?.. Ельгар?..

Норвежець не зрозумів і лише радісно повторив, показуючи на себе:

— Ельгар, Ельгар! Ельгар!

Дмитре Петровичу, я щойно мав велику розмову з Еріком. Виявляється, він плавав майже по всіх арктичних і антарктичних водах, — інформував юнга свого вченого шефа під час чаю за загальним столом.

Тут же, разом з усіма, сидів і Ерік. Він спирався руками на стіл і зацікавлено розглядав радянських моряків. Ця зацікавленість безперервно світилася