Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Браслет із знаком лева 📚 - Українською

Читати книгу - "Браслет із знаком лева"

249
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Браслет із знаком лева" автора Леся Холодюк. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 41 42 43 ... 147
Перейти на сторінку:

— Такі різкі перепади вітру — до зміни його напрямку, — нарешті старий ліхтарник повернувся до Майкла. Сказав, як пропустив крізь себе напругу прожитого, в якому звідав усі людські таїни, — тому й знає, що то значить — зміна вітрів.

Вмостилися на лавчині, Фатухелу запалив цигарку і продовжив молоти жорнами:

— Колись на Ентанго тьма-тьмуща суден стояла. Пахло фініками, ладаном, шкірою, губками. Світло ліхтарів, а їх тоді втричі більше було, служило для капітанів орієнтиром. Вони знали, що на Ентанго можна стати на рейд, як треба… Тепер керосинові ліхтарі запалюю за звичкою: немає великих суден, хіба що глитай Сітархурт, є тут у нас такий, своє судно ставить. Отаке тепер життя, важко, — намолов жменьку наболілого старий і замовк. І лише коли допалив цигарку та неквапливо розтер недопалок ногою, продовжив:

— У нас тут радіо передавало, що ти юрист. То скажи мені, навіщо у нас існують незалежні один від одного суди? Хіба так повинно бути?

— Ні.

— Отож і я так думаю… Тільки, хіба хто до голосу такого, як я, прислухається? Хто буде на нього зважати? Хто хитріший, того й правда.

З океану вітер чимдужче давався взнаки, бив холодними палицями по плечах.

— Час відпочити, — підвівся з лави Фатухелу.

— Вдосвіта гасити ліхтарі. Ех-хе-хе…

… А тепер Майклу доводиться тинятися по селищу без діла. Іноді зранку йому вдавалося підробити на кухоль пива — тягав на спині величезні кошелі з тунцем. А по ночах боліли покалічена нога та зап’ястя лівої руки. Снилися жахи, ніби він не може відчинити двері літака і змушений загинути під вагою чорної води. Хапав останній раз повітря, натикався на крісла, на мертвяків, що вже плавали по салону. І лише в найдальшому кутку, куди ще не підступила чорна вода, знаходив величезні темно-фіалкові очі. Вони горіли вогнем надії на порятунок, от тільки б він зміг рвонути на себе двері. Майкл навіть крізь сон чув, як вони уже піддаються і навіть починають скрипіти. Повертався до животворного темнофіалкового вогню, але… усе раптово поглинала чорна вода.

Прокидався і лежав до ранку з розплющеними очима, або стояв біля вікна. Жодного разу не побачив, коли старий Фатухелу гасив свої ліхтарі. Може, то й на краще, коли не бачить, як гасне вогонь… Та й взагалі він не хоче змиритися з тим, що вмерло темнофіалкове світло.

… я штовхнув Марту у воду і вона повинна була потрапити на берег. Бачив, як вона вправно відпливала від літака. Усіх знайшли, а її — ні…

Прохання Стівена видалося більш, ніж дивним. Хто тут може зберігати газети двотижневої давності? Але ж пообіцяв бідоласі, що виконає його прохання.

Зазирнув до аптеки, — провізор руками розвів. У крамничках теж ніхто не тримав старих газет. Контингент кнайпи взагалі стверджував зворотне, її господар вмів рахувати рупії, а до читання газет не висловлював жодного інтересу. Вистачало місцевих новин, переданих по радіо. Крім того, завжди траплявся охочий попліткувати клієнт.

Навмання звернув на першу-ліпшу стежку і як зголоднілий пес побрів на спокусливі пахощі кави. За кілька кроків побачив просту вивіску «Кава» над маленьким баром. Звідти долинала спокійна танцювальна музика, радіо запущене зовсім тихо, очевидно, його ніхто не слухав. Маленький вентилятор безшумно крутився в круглому отворі над входом. Мухи схвильовано дзижчали і билися у довгі шворки з кольорового пластика замість дверей.

Добрий ковток справжньої кави зараз не завадить. Про всяк випадок занурив руки у кишені легких парусиновик штанів і намацав кілька монет, — на каву вистачить.

Молоденька малайка з білосніжною квіткою у смолянистому волоссі приємно привіталася.

— Вам щось принести?

І коли на столику з’явилося маленьке порцелянове горнятко, Майкл з насолодою зробив перший ковток і заплющив очі. Якби далеко не першої свіжості колись білий легкий костюм від «EDEN», який увібрав нудотний сморід риби, він би почувався у власному кабінеті, коли саме так розслаблявся від напруженого ритму роботи. Він навіть може погортати газету, — дарма що «Daily» двотижневої давнини. Однак знав наперед, що скорботне повідомлення про загибель трьох пасажирів вкотре не дасть можливості перегорнути на іншу сторінку.

Газета просто лежала перед ним. Майкл ковтав каву, а в голові крутилось одне й те ж: я бачив, як Марта відпливала від літака…

Роздуми перервала господиня кав'ярні.

— Шкода дівчат, вродливі. Дивно усе це, але у нас ніхто не пропадає безвісти. Тіла завжди знаходять…

Відповіді не чекала, подалася за шинквас.

— Як? — крутнувся на стільці Майкл. Він хотів знову покликати дівчину, але саме у той момент до кав’ярні влетів невисокого зросту юнак.

— Дідько б їх забрав! — не звертаючи увагу на Майкла, обурювався. Рухливі очі мерехтіли туди-сюди, хлопець не знаходив собі місця, чорний чуб так вилискував, що здавалося, збирав на собі усі громи-блискавки.

— Даке, дай мені холодної води, та мерщій. Здається, ті лобуряки присунуться зараз сюди разом з товстозадим Сітархуртом.

Даке зойкнула і зникла за дверима, що вели, очевидно, на кухню. Майкл чув, як брязнули дверцята холодильника і дівчина наповнювала склянку водою.

Хлопець витирав хустинкою піт з чола і не переставав говорити:

— Чуєш, Даке, той тварюка Сітархурт знову переполовинив мій улов. Я довго терпів, а сьогодні не змовчав. Він перемацав усього тунця, а купив і відправив на Суматру лише половину. Решту навіть не віднесли до холодильника, кинули під сонцем, — уже мухи доїдають.

— Це мій брат Ліан, — тремтячою рукою Даке поставила склянку з водою на шинквас і сумно посміхнулася до Майкла. З усього було видно, повідомлення про прибуття непрошених гостей таки добре її налякало.

— Ліане, а цей пан з того літака, що затонув два тижні тому.

Ліан перехилив одним махом склянку з водою:

— Привіт, Майкле. Я бачив, як ти

1 ... 41 42 43 ... 147
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Браслет із знаком лева», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Браслет із знаком лева"