Читати книгу - "Не рідні, Ольга Джокер"

*** 

У суботу забігаю на обід до сусідів. Хотіла відмовитися, але Жанна Леонідівна сильно наполягала. Стверджувала, що за останні тижні я зовсім схудла. І взагалі, нікого, крім Аньки, вдома не буде, чисто дівоча компанія. 

Я приходжу в гості з еклерами. У них на плиті грибний суп, а в духовці качка з рум'яною скоринкою. Не стримуюсь від спокуси і наїдаюся від душі. У компанії подруги і її мами легко і спокійно, атмосфера добра і сімейна. Мені цього давно не вистачало. Переїхавши до столиці, ми з мамою і вітчимом часто збиралися за одним столом. Обговорювали, як пройшов день, ділилися планами і цікавими подіями. 

Жанна Леонідівна згадує давні байки, веселить нас. Пропонує вино, але я відмовляюся. Воно діє часом зовсім непередбачувано, а у мене зустріч увечері. 

- Заздрю ​​я вам, дівчата, - вимовляє мама Ані, відкинувшись на спинку стільця. - По-доброму, звичайно! Молоденькі, красиві ... У вас попереду ого-го скільки всього цікавого. 

- А у тебе ні? - хмуриться Аня. - Подорожі, салони, шопінг, зустрічі з подругами, курси. 

- Зустрічі з подругами зазвичай закінчуються трохи пізніше десяти зі словами: «Я Васі обіцяла, що вечерю приготую!», «А мені рано на роботу!», «Ой, собака невигуляна» та таке інше. Немає і не буде вже тієї легкості, що в двадцять. У всіх свої сім'ї, турботи, плани. 

- Нема чому тут заздрити, - фиркає подруга. - З такими гулянками, які влаштовують мої однолітки, можна і печінку пропити. 

Я коротко сміюся і чую звук вхідного повідомлення. Від Назара. Він вдома, готовий до мого приїзду. Підібрав цікаву мелодраму і замовив піцу. По хребту скочується кілька крапель поту. Так страшно, що хочеться дати задню. 

- А ще я дико шкодую, що так рано вийшла заміж, - продовжує розмірковувати Жанна Леонідівна. - Ні, звичайно ж, я люблю вас з сестрою, але моя тобі порада: не поспішай під вінець. І ти, Віто, також. Принаймні, не в двадцять один, як це зробила я. Чоловік був єдиним у мене, через півроку після початку відносин я залетіла. 

- Мам, тобі вистачить пити, - закочує очі подруга. 

- Хто ще розповість вам всю правду про стосунки? - сплескує руками мати Ані. - Гуляйте, поки молоді! 

Я виходжу з дому сусідів з контейнерами їжі. Це стало ніби як традицією. Протести і відмовки просто марні! 

Вільною рукою відкриваю хвіртку, закриваюсь на клямку. Жанна Леонідівна насправді трішки перебрала. Почала розповідати такі подробиці свого особистого життя, що навіть мені стало трохи соромно. Уявляю, як Ані... 

Ні, якщо так подумати, то в чомусь вона права. Коли гуляти, веселитися і розважатися, як не в молодості? Моя мати прожила схожий сценарій: рання вагітність, заміжжя, складне сімейне життя. У селищі роботи не було, батькові довелося їхати на північ, щоб роздобути грошей. Мама сама займалася моїм вихованням, без допомоги родичів, і встигала при цьому працювати медсестрою в місцевій амбулаторії на півставки, а коли батько спочатку важко захворів, а потім помер - дуже складно стало. Часом я радію, що доля надала мамі прекрасний шанс в лиці Володимира Степановича. Вони прожили в шлюбі недовго, але були по-справжньому щасливі.

Всі мої роздуми миттю втрачаються, коли помічаю під навісом... позашляховик Кирила. Ми не зустрічалися два тижні, з тих пір як я сказала, що ненавиджу його і не хочу більше бачити. Два чортових тижні. Два! Занадто багато, щоб встигнути скучити. Занадто мало, щоб встигнути забути. Ще й сни з його участю тільки посилювали ефект. 

Я обережно піднімаюся по сходах, штовхаю плечем вхідні двері. Тепер Кирило тут, в цьому будинку. Надовго приїхав? До мене? Чорт, ну чому саме сьогодні, коли я прийняла рішення навідатися в гості до Назара? 

- Привіт. 

Самсонов спускається з другого поверху. Я здригаюся, піднімаю погляд і хаотично його розглядаю. Він у светрі і джинсах, на щоках густа темна щетина. В руках якісь папери і папки. Звичайно ж, він не до мене, а серце все одно б'ється наче божевільне. 

- За документами заїхав, - пояснює Кирило, хоча я і так все зрозуміла. 
Не плекати ілюзій на його рахунок. Ніколи. 

- Бачу. 

Знімаю з себе кросівки, вішаю куртку на гачок. 

Знала б, що Кирило з'явиться, - викинула б на смітник цей розтягнутий спортивний костюм і помила б волосся. 

- М-м, їжа. Розігрієш? Я дуже голодний, - прилітає мені в спину. 

- Пф-ф. У мене нічого їсти. Не готую. ​​

- А в руках що несеш? 

- А, це? Це мені Жанна Леонідівна вручила, сусідка. Сказала, що я схудла, тому соррі, що не поділюся. 
- Ти правда схудла, - вимовляє трохи тихіше Кирило. 

Я закушую щоку зсередини і швидко завантажую контейнери в холодильник. Бач що придумав... З якого дива я маю з ним ділитися? 

- А тебе що, дівчина твоя не годує? - питаю якомога холодніше. 

У цей момент починає дзвонити телефон. Я дістаю його з кишені толстовки і відчуваю, як жар приливає до обличчя. Назар! Переводжу погляд на Кирила, потім знову дивлюся на вхідний дзвінок. Відвернувшись, підходжу до вікна і зменшую звук динаміка. 

- Слухаю. 

Назар запитує, чи готова я? Пропонує відправити за мною водія. Я гублюся і не можу відповісти нічого зрозумілого. Все тому, що Самсонов невідривно на мене дивиться - відчуваю це кожною клітинкою свого тіла. Зрештою, відмовляюся від пропозиції Назара і повідомляю, що викличу таксі. 

- Далеко зібралася? 

Кирило примружується, коли я обертаюся. 
- В гості, в сусіднє селище. Підкинеш? 

За мить шкодую про своє прохання, але вже занадто пізно. Кирило погоджується і повідомляє, що у мене на збори є п'ятнадцять хвилин. 

Забігши до себе в кімнату, знімаю спортивний костюм. Наспіх приймаю душ, мою голову. Дістаю з шафи пом'ятий одяг і швидко прасую. На макіяж майже не залишається часу, та й волосся до ладу висушити не встигаю. 

- На вулиці плюс сім, - повідомляє Самсонов, коли я спускаюся на перший поверх, запізнившись буквально на хвилину. 
- І що? 

- У тебе голова мокра. 

Сердечко стискається і ледь чутно б'ється. Мені хочеться кусатися і огризатися у відповідь, але по факту дуже приємно, що він як і раніше про мене піклується... 

- Висохне.

- Висуши волосся і тоді виходь, - хитає головою Самсонов. - Буду чекати на тебе в машині. 

Я навіть обуритися не встигаю. Дивлюся на його широку спину, короткострижену потилицю. Боже, як же обійняти його хочеться. І щоб він обійняв. Сильно, до хрускоту. 

Скориставшись шансом, не тільки сушу волосся, але і підфарбовую вії і губи. Виходить дуже навіть симпатично, мені подобається. 

Накинувши шкіряну косуху, виходжу на вулицю і забираюся на переднє сидіння автомобіля. Дорога до селища, де живе Назар, недовга, але знаходиться в жахливому стані. Самсонов міцно лається, коли одна за одною перед нами виникають глибокі ями. Доводиться пригальмовувати і об'їжджати, а він звик гнати на великій швидкості. 

- Расскажешь, куди зібралася? Як надовго? - питає Кирило, включаючи магнітолу. 

- В гості до однокурсника, - заявляю, піднявши підборіддя. 

- До кого? - здивовано перепитує Самсонов, повернувши голову в мою сторону і пропустивши при цьому яму. 

Ми підстрибуємо і продовжуємо шлях - залишилося не більше п'яти кілометрів. Ех, протриматися б. 

- Однокурсник Назар запросив мене в гості. Його батьки полетіли до Австрії на конференцію, будинок вільний. Будемо дивитися кіно і їсти піцу. 

- Віта... - зітхає Кирило. 

- Що? Щось не так? Я тебе не розумію. 

Кирило міцно, до побілілих кісточок стискає кермо. Я посміхаюся і продовжую корчити з себе дурепу. Господи, як же сильно хочеться, щоб він мене зупинив... 

- Коли хлопець кличе в гості дівчину, це передбачає, що він планує зайнятися з нею сексом. 
 - А, ти про це? Я все розумію. 

- Впевнена у своєму рішенні? 

- Звичайно впевнена. Інакше б не їхала, - огризався у відповідь.- Ти мав рацію, з тобою нічого не вийшло б. Я була п'яна, нічого не розуміла. До того ж, як виявилося, ти жахливо поводишся з жінками, а я хочу, щоб мій перший раз пройшов ласкаво і ніжно. 

- Я? .. - дивується Кирило. - Жахливо звертаюся? 

- Так. Бідна Олена! Я бачила, як ти насильно утримував її за волосся і змушував робити всі ті брудні речі ... 

- Ніхто ніколи не скаржився, - відповідає серйозно Кирило. 

- Вони просто тебе боялися. 

Кирило мовчить і про щось думає. У салоні така напругу, що здається, ось-ось бабахне. Я почуваюся жахливо! Тому що заплуталася, тому що багато брешу. Тому що ні за що не зізнаюся, чого насправді хочу. 

- Он його будинок, можеш гальмувати, - тичу пальцем в перший-ліпшій особняк. 

Насправді це не так. До будинку Назара їхати і їхати, але я не можу так більше. Хочу вийти, освіжитися і ще раз подумати. Поруч з Кирилом зовсім не ті думки в голову лізуть. 

- Гей, я сказала: зупини ... - прошу Самсонова. 

Він блокує двері, проїжджає мимо. Я здивовано дивлюся на нього і починаю злитися. Що це означає? Що він собі дозволяє? 

- Я хочу вийти, вислухай мене! Кирило, я не маленька дівчинка, досить! 

Самсонов продовжує тиснути на газ, ліниво відкинувшись на спинку сидіння. 

- Я до тебе звертаюся!