Читати книгу - "У черзі за святою водою"

…А як же рівність і братерство? Воно незнищенне, це гуманістичне прагнення єдності людей. Добре, якщо є можливість спокійного врівноваженого діалогу між людьми з різними світоглядами, з різними прагненнями, з різними способами життя, до якого кожен прийшов у результаті свідомого вибору.

Ірландизація України не пройде!

Найбільше надбання подорожей — це зустрічі з людьми, яких ніколи не зустрінеш, сидячи вдома. Мій співрозмовник Падді Вудворт — відомий ірландський журналіст, тривалий час працював для Irish Times, а також є тим, що в нас називається публіцист, а в них — non-fiction writer. Автор книги «Брудна війна чистими руками», яка є бестселером в Ірландії та отримала блискучі відгуки в престижних медіа. Ми сидимо з Падді в Дублінському пабі американського університетського містечка Айова-сіті й показуємо одне одному рекламні ілюстровані часописи — про Ірландію та про Україну, шукаємо розбіжності та спільні риси.

— Оh, you also have thatch cottages, — каже Падді із сильним ірландським акцентом. Мені здається, він навмисне підсилює його у своїй англійській мові, щоби продемонструвати його мені, якщо вже мова зайшла про національну специфіку. Ірландський акцент полягає в тому, що майже всі англійські звуки «т» і «с» вимовляються як «ш». Наприклад, словоalsoзвучить в устах носія ірландського акценту не «олсоу», а «олшо». А thatch cottages — це будиночки, вкриті солом’яним дахом, себто стріхою. Кам’яні стіни ірландських традиційних сільських будиночків зовсім не такі, як в українських «білявих хаток», а покрівлі справді дуже схожі.

Але це щодо зовнішньої подібності. В Україні не раз доводилося чути невідомо ким упроваджений термін «ірландизація», вжитий стосовно української культури. Складно сказати, що таке «ірландизація України», це поняття ще не потрапило до енциклопедій. Певне, це, коли українську національну ідентичність не пов’язують з українською мовою. Коли українська мова ніяк не є мовою спілкування, вживається тільки в ритуально-пісенному контексті. До речі, ірландська мова в Ірландії не вживається навіть так. Ірландський національний гімн (дуже войовничий текст, написаний у роки ірландського повстання) співається по-англійськи. Є й кельтська версія, створена вже після англійської. Нею, буває, послуговуються лише на бездержавній Півночі.

— Раніше нас змушували вчити ірландську в школі, щоби ми могли принаймні прочитати декілька речень. Тепер навіть найзатятіші борці за кельтську мову починають розуміти, що вивчення мови, якою ніхто не користується, є лицемірством. В Ірландії тільки три відсотки населення розмовляють кельтською.

— У чому ж тоді полягає ваша національна ідентичність, якщо ви розмовляєте тою ж мовою, що й британці?

— Але ми розмовляємо нею значно краще! — вигукує Падді. — Ірландці протягом століть уважалися людьми другого сорту стосовно британців, нам треба було весь час доводити, що ми — не гірші! І це прагнення давало й дає непогані результати. Ми маємо чотирьох нобілевських лауреатів із літератури!

Абсолютно вірно. Ірландія дала світові чотирьох нобілевських лауреатів. Єйтс, Шоу, Беккет, нині живий Шимас Гіні. Плюс Джеймс Джойс, який хоч нобілеянтом і не був, але став одним із трьох китів європейської літератури ХХ століття. Всі вони писали англійською, Беккет іще й французькою. Ірландською пишуть тільки маргінальні автори, які розмовляють тою ж англійською. Декілька десятків фахівців з ірландської мови будуть у світі завжди, оскільки існують ірландські саги, які є видатними пам’ятками світової літератури. Як завжди будуть в академічних колах які-небудь шумерологи.

У мене у вухах гудуть українські інвективи «мова — наша душа», «без мови нас нема», і я питаю Падді, чи він уважає себе ірландцем, а у відповідь маю здивований погляд.

— Не дивуйтесь моєму питанню. Тих людей, якими ви пишаєтесь, у моїй країні вважають англійцями. І Бернарда Шоу, і Оскара Вайлда. Можливо, хтось чув, що вони з Ірландії, але це тою ж мірою, якою є гасконцем француз д’Артаньян.

— Але ж вони ірландці! І патріоти Ірландії! А чи є ірландцем я? Це смішне питання. Почати з того, що я є громадянином республіки Ірландія і я є ірландцем по крові. У чому наша національна ідентичність? Не в знанні давно забутої мови, і навіть не в релігії — я є протестантом. Певне, передовсім це політична свідомість ірландців. Ми — окрема країна, яка йде своїм шляхом. Плюс культурна своєрідність, яку видно всім, хто знає нас. Ми — не такі, як англійці, ми — інші. Ми визнаємо себе іншими, вони визнають іншими нас. А як схопити, описати нашу ідентичність — то вже інше питання. Чи вона в ірландському рудому кучерявому волоссі та веснянках, — то ніяк не всі етнічні ірландці мають зовнішність святого Патрика. Чи в тому, що ми з вами сидимо в Дублінському пабі, які є в кожному місті світу, яке себе шанує.

— Але, якщо ви з британцями визнаєте одне одного іншими, то як складаються ваші стосунки? Не в політичному сенсі — облишмо політику — а в побутовому, на рівні людських стосунків?

Наші стосунки мають тисячолітню історію, і вони, звичайно ж, були трагічними для ірландців. У католицькі часи ірландську шляхту винищували фізично, гнучкіша протестантська релігія дозволила ефективно перевербовувати її на британський бік. Ірландців і вбивали, і принижували. Але все — це загальні слова, ви все це можете прочитати в підручнику з історії. Ті часи, коли все хороше, що зробили ірландці, ставало англійським, а все кепське — лишалося ірландським, потроху минають. Так, в ірландських містах і досі є паби, куди англійцям краще не ходити і навпаки, але це більше стосується пролетарських верств населення.

— А такі питання, як стосунки з колегами, шлюби…

— В інтелектуальних колах ці стосунки вирішуються культурно. Не знаю, щоб колись батьки перешкоджали шлюбам ірландця і англійки чи навпаки. Зі шлюбами зараз настільки складно, що старше покоління неймовірно радіє, якщо діти все-таки вирішили одружитися, яка різниця, ірландець, англієць, шотландець, може, ще африканець налякає…

Сам Падді, до речі, на шостому десятку ще не зробив свого вибору. Але всі його подруги були і є ірландками з націоналістичних католицьких родин. І ті дівчата, з якими він проводить вечори під час тимчасового перебування в Америці на письменницькій програмі, також усі ірландки.

— Отже, в британсько-ірландських стосунках нині панує повна ідилія.

— Ні, ідилії нема, є певні зміни порівняно з минулим. Почати з того, що зникає одвічний тягар злиденної Ірландії. Ще років двадцять тому Ірландія була найбіднішою країною Європи. Зараз дві третини ірландців живуть цілком на британському рівні. Але, звісно, пам’ять про «криваву неділю» ще жива…

Певне, нема країни, яка