Читати книгу - "У черзі за святою водою"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Чи думали ви про північноірландську ситуацію, коли писали вашу книгу?
— Коли писав — не думав. Але тепер працюю над книгою, де намагаюся порівняти північноірландську та баскську ситуацію. Для тероризму завжди є причини. До терористичних методів боротьби штовхають відчай і зневіра в інших методах. Завжди треба намагатися не засуджувати терористів, а зрозуміти їх. Але з іншого боку — тероризм — завжди тероризм. Я знаю зсередини ірландську ситуацію і не можу на сто відсотків виправдати ірландських терористів. Вони також у багатьох ситуаціях діють нечесно.
Ірландсько-британський, басксько-іспанський, чеченсько-російський конфлікти, тут і справді можливе якщо не співчуття до терористів, то розуміння їх. А арабські теракти в Америці — тут взагалі дуже складно щось зрозуміти…
Так, кожна ситуація має свої особливості, не можна переносити досвід однієї ситуації на іншу…
Це стосується й культурної ситуації. Українська культурна ситуація інша, і українська культурна ідентичність базується на іншому, не на тому, що й ірландська, і тому термін «ірландизація» смішний, якщо не безглуздий. Українська мовна ситуація, за всієї її несприятливості, є суттєво кращою, принаймні за ірландську. Ми не маємо права судити ірландців за те, ЩО вони зберегли і втратили протягом своєї нелегкої історії та які на те були об’єктивні причини. Завжди є люди, котрі з якихось міркувань принципово говорять мовою загроженої культури. Але в рядового громадянина така позиція, здебільшого, пов’язана з додатковими зусиллями, що їх люди в загальному випадку докладати не готові, попри всі патріотичні налаштування. Адже в житті стільки всіляких проблем, окрім мовних! Так воно в Ірландії, так воно в Україні.
І все ж українські та ірландські втрати й надбання порівнювати неможливо, це все одно, що порівнювати літри й кіловат-години. Свято Хелоувін, яке широко святкується в англомовному світі, а в результаті глобалізації прийшло і до нас, уважається ірландським, давньокельтським. Але гарбузи, які ритуально застосовуються в Хелоувіні, в Ірландії не ростуть. Ростуть тільки сірі невиразні турнепси. А яскраві сонячні гарбузи в Ірландії привозні й дуже дорогі. Зате дешевих гарбузів повно в Україні, але вони традиційно використовуються для іншого…
Рай для письменників серед кукурудзяних полів
Останнім часом в Україні ведеться достатньо жвава дискусія на тему: чи потрібна спеціальна освіта для письменників? Цьому питанню присвячуються великі площі на шпальтах газет, годинні телепередачі (сама брала участь), у дискусію втягаються абсолютно сторонні люди. Голосно звучить, зокрема, й негативна оцінка літературної освіти, мовляв, найкращі письменники світу її не мали, одначе створили і «Людську комедію», і «Анну Карєніну», і «Гайдамаків».
А от у Сполучених Штатах Америки питання про необхідність письменницької освіти не стоїть: звичайно, потрібна, якщо під неї можна отримати фінансування! Майже в кожному університеті США викладається такий курс, як creative writing. Адже треба забезпечити роботою американських письменників, які навіть у цій заможній країні рідко живуть винятково літературною працею. Подібні курси читаються переважно для студенів, які вивчають англійську літературу. І спеціалізовані факультети, де creative writingє, так би мовити, профільною дисципліною, такі собі літературні факультети, те, що американці іменують writing workshop, існують у кількох американських університетах. Найбільшу славу в Америці та за її межами має такий факультет в університеті штату Айова.
Штат, всесвітньо відомий своїм кукурудзівництвом, а в межах своєї країни славиться ще й могутнім свинарництвом, а більше нічого специфічного не приніс світовій славі своєї великої держави, відомий в інтелектуальних колах Америки саме завдяки вже згаданій writing workshop, письменницькій майстерні, де американські громадяни з усіх штатів вчаться на письменників. Вчаться люди різного віку — і студенти, які не закінчили повного курсу університету й перевелися сюди, відчувши своє письменницьке покликання, і люди, які здобули освіту давно, довго працювали за фахом, а потім, знов-таки, збагнули, що їхнє місце тут.
Біля витоків письменницької майстерні університету штату Айова стояв унікальний чоловік Поль Енгл. Непоганий письменник, автор милих старомодних римованих віршів і добрих дитячих казок, він був блискуче освічений, багато подорожував, мав талант педагога, а найбільш за все на світі любив молодих письменників — бувають і такі люди на нашій грішній землі. Він і створив письменницьку майстерню ще в 30-ті роки ХХ століття. Але що значить створив? Підібрав педагогічний колектив, розробив навчальні курси, набрав слухачів? Усе це не має ніякого сенсу, якщо немає грошей. Американець Поль Енгл зумів дістати гроші на свою задумку. І не просто одного разу пробив фінансування. Треба було це робити щороку, вибивати стипендію для кожного слухача, звертатися до федерального уряду і до приватних спонсорів. Але згодом авторитет майстерні та її керівника став таким великим, що місцеві кукурузники і свинарі почали вважати за честь жертвувати на неї кошти. Вже давно немає серед живих Поля Енгла, а справа його життя живе. І досі дають фермери Айови на письменницьку майстерню свої кревні гроші. Запрошують письменників до себе в гості, годують, не знають, де й посадити. І досі з’їжджаються з усієї Америки молоді й не дуже письменники до майстерні, до Айова-сіті. Бо добре їм тут, бо немає у світі кращого місця для письменників.
Та якби ж то тільки з самої Америки! У 1967 році, коли майстерня вже існувала не один десяток років, Поль Енгл, гуляючи мальовничими берегами Коралвіл-Лейк зі своєю вірною подругою та дружиною Хуалінг, вигукнув в екстазі: «А чому б нам не запрошувати сюди й іноземних письменників?! Це ж найбожевільніша ідея, яка тільки колись спадала мені на думку!» Ці Коралвіл-лейкські слова мандрують усіма передмовами до всіх виданих ним антологій. Адже на цю «найбожевільнішу ідею» Поль Енгл гроші також дістав. Так було створено International Writing Program, відому в народі як IWP. Невдовзі з усіх кінців світу до Айови вирушив перший заїзд. Відтоді в Айова-сіті побувало понад тисячу письменників більш як зі ста країн світу.
Що ж вони там робили? Гуляли берегами Айова-рівер. Пили віскі «Бурбон» на стипендію, яку їм, залежно від статусу, виплачував або держдепартамент США, або який-небудь приватний фонд. Писали, а більше набиралися
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У черзі за святою водою», після закриття браузера.
