Читати книгу - "Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна"

Коли ми пустили на дно дві останні посудини, до нас рушили ще два кораблі.

Відступивши, ми з'єднались із одним з наших кораблів, котрий також переміг у баталії. Знову об'єднали команди, та цього разу перенесли прапор на інший корабель. Він був не такий пошкоджений, як мій флагман, котрий уже добряче протікав і кренився на правий борт.

Але нам не дали навіть дух перевести: до нас одразу ж підійшов наступний рейдер, і команда почала брати нас на абордаж.

Від утоми мої люди валилися з ніг, я також видихався. На щастя, наш супротивник теж був не в кращих кондиціях. І перш ніж другий рейдер Каїна встиг прийти йому на допомогу, ми контратакували перший корабель, перебили увесь екіпаж, тоді перебралися на ворожу палубу, прихопивши флагманський прапор. Рейдер цей зберігся набагато краще, ніж наш корабель.

Ми потопили ще одне судно, і я, засапаний, як хорт після гонитви, залишився при справному кораблі та команді зі сорока людей.

Поблизу не було нікого, хто міг би нам допомогти. На кожен мій уцілілий корабель припадало щонайменше одне судно Каїна. До нас ішов черговий рейдер, і ми вдалися до втечі.

Так нам пощастило виграти, може, двадцять хвилин. Я спробував заплисти в Тінь, але тут, у такій близькості від Амбера, це потребувало значно більше сил і часу. Набагато легше підійти до міста, ніж відступити від нього, адже Амбер — осердя, суть, причина всіх причин. Якби у мене було ще десять хвилин, мені б це вдалося.

Однак цих хвилин я не мав.

Коли корабель підійшов ближче, на далекій відстані я зауважив ще одне судно, що розверталося в наш бік. На щоглі, під прапором Еріка і зображенням білого однорога, майорів чорно-зелений вимпел. Це був корабель Каїна. Він поспішав сюди за своєю часткою здобичі.

Ми захопили перше судно, але не встигли навіть відчинити кінгстони, як нас наздогнав Каїн. Я залишився стояти на скривавленій палубі в оточенні дюжини воїнів, а він перейшов на ніс свого флагмана і крикнув, аби ми здавалися.

— Якщо я здамся, ти обіцяєш, що збережеш життя моїм людям? — запитав я.

— Обіцяю, — відповів Каїн. — Просто так вони все одно не здадуться, а втрачати через них своїх людей мені не дуже хочеться.

— Слово принца?

Якусь мить він подумав, тоді ствердно кивнув і сказав:

— Чудово! Нехай твої воїни складуть зброю і пересядуть на мій корабель, коли ми підійдемо впритул.

Уклавши меч у піхви, я обернувся до своїх бійців.

— Ви билися так, як б'ються славні воїни, я ніколи цього не забуду, — сказав я їм. — Але загалом битву ми програли. — Вимовивши ці слова, я витер мокрі долоні об плащ і ретельно відтер їх від бруду. Терпіти не можу, коли хтось береться брудними руками за мистецьку річ. — Складіть зброю і знайте, що ваш нинішній подвиг на віки вічні залишиться в історії. Настане день, і я вознесу вам хвалу перед усім амберським двором.

Бійці — дев'ятеро червоношкірих здорованів і троє волохатих коротунів, — усе, що залишилося від екіпажу, — ридаючи, склали на палубі зброю.

— Не треба думати, що ми програли все і місто втрачене, — продовжив я. — Ми програли тільки битву, а війна триває, і триває повсюди. Цієї миті мій брат Блейз прокладає шлях до Амбера по суші. Каїн дотримає слова і збереже вам життя, коли побачить, що я пішов звідси, аби доєднатися до Блейза на твердій землі, бо Каїн не знає, що Блейз відрікся від колишньої клятви і знову рушив на Амбер. Мені дуже прикро, що не можу взяти вас із собою.

Сказавши це, я витягнув з колоди карту із зображенням Блейза і тримав її низько перед собою так, щоб не було видно з іншого судна.

Каїн підходив уже впритул, коли під крижаною поверхнею карти я відчув якийсь рух.

— Хто там? — озвався Блейз.

— Корвін, — сказав я. — Як твої справи?

— Ми виграли битву, але у нас — великі втрати. Тепер відновлюємо сили, щоб рухатися далі. А в тебе як?

— За моїми оцінками, ми знищили до половини флоту Каїна, але він таки переміг. Тепер бере мене на абордаж. Визволиш мене звідси?

Він простягнув мені руку, я взявся за неї і за мить уже стояв біля нього.

— Здається, то вже переходить у звичку, — промимрив я і побачив, що Блейз поранений у голову. Ще в нього була забинтована ліва долоня.

— Ненароком схопив шаблю голими руками, — пояснив Блейз, побачивши мій запитальний погляд. І додав: — Болить, зараза!

Я віддихався, і ми пішли в його намет. Там Блейз відкоркував пляшку вина, дав мені хліба, сиру та сушеного м'яса. Курива у нього було теж удосталь, і поки я викурював сигарету, його військовий медик перев'язував мені рани.

Грубий підрахунок показував, що під орудою Блейза залишалося сто вісімдесят чотири тисячі бійців. Коли ж надвечір я піднявся на вершину пагорба й озирнувся навкруги, раптом здалося, що бачу всі табори, в яких мені доводилося стояти. Вони тяглися на довгі милі та сторіччя, й не було тим таборам кінця. І раптом я відчув, як мені навертаються сльози від того, що людям, котрі не нагадували небожителів Амбера, десяткам тисяч тих людей, чиє життя і так коротке, мов спалах, судилося зустріти власну смерть на полі бою істинного світу.

Я повернувся у Блейзів намет, і ми осушили пляшку до дна.

7

Уночі здійнялася жахлива буря. Вона лютувала й тоді, коли вранішнє світло, насилу пробиваючись крізь запону хмар, прокреслило сріблястим розчерком долоні світу. І навіть удень, коли ми були на марші, буря продовжувала лютувати.

Думаю, ніщо так не вбиває бойовий дух воїна, як безперервне плентання під крижаним дощем. Скільки себе пам'ятаю, завжди ненавидів багно, і, як на зло, століття за століттям я тільки те й робив, що кудись добиравсь або звідкись утікав розкислими дорогами!

Ми намагалися заховатись у Тіні, де б не було дощу, однак, куди б не потрапили, всюди опинялися під негодою.

Ніхто не чинив перешкод на шляху до Амбера,