Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Чарівний світ, Тимофій Гаврилов 📚 - Українською

Читати книгу - "Чарівний світ, Тимофій Гаврилов"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чарівний світ" автора Тимофій Гаврилов. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 41 42 43 ... 83
Перейти на сторінку:
бо сам і впадеш у неї, — каже Вітя. А ми й так у ній сидимо, — каже Толік. Погано тобі, Толіку? — каже Вітя. Погано, — буркає Толік. Агов, покидьки. Поки ми сперечалися, Юра вернувся. Перехилився, чи ми не розбіглися. Чи живі ще без окрайців. Стривайте, — каже Юра. Згинається, шнурок опускає, а на шнурку — пакунок. До нас наближається — нижче і нижче. Що там, усередині? Приземлився пакунок. Зовні букви — великі, ще більші, ніж у книжечці, — мов спеціально для Стьопи. Читає Стьопа. Я читаю. І Вітя. І Льоня. І Толік. Хором уголос. РО-ДИН-НА. Відкриваємо її, родинну, що пахне, а всередині піца, тепла ще. Гаряча. Парує. З начинкою. З ювілеєм вас, покидьки! Дякуємо, Юро. Дай Боже здоров’ячка, — белькоче Стьопа. Сидимо, святкуємо. Тобто, піцу їмо. А це що таке? Звуглилося чи що? Оливки, — каже Льоня. — На зелених деревах зелені ростуть, на чорних чорні. Толік на Льоню з-під лоба дивиться. Напевно, те, що й я, думає. Звідки ж іще міг Льоня оливки їсти, як не від жінки? Від жінки все. Яблуко і оливки. І ми від жінки. Либонь, від завбази приносила, мужа свого пригощала. Обережно, всередині кісточка, — попереджує Льоня. Вони без кісточки, — кричить Юра. Юра вгорі стоїть, дивиться, як ми їмо, від задоволення сяє. Добре їмо. Тільки немає що їсти. Закінчилася вистава. Бувайте, покидьки, — каже Юра. Бувай, — буркає Толік. Тримайся, — каже Льоня. Ще приходь, — припрошує Стьопа. Дякуємо, — кажемо ми з Вітею дуетом. А перед тим був квінтет, — каже Толік. Може, Толік ще й на музичному інструменті грав — на пару з Льонею? Вундеркінд, — каже Льоня. І як він лише такий мудрий серед нас опинився?

А й опинився, ще й першим був, Адам наш. Тільки не було Сари, — каже Стьопа. Єви, — виправляє Вітя. Не було Єви. Я був. Блукав. То там примощуся, іншого разу там. Бувало, проженуть, ще й погрожують. Поки сюди доплентався, Толіка стрів. Ти хто? — питаю. Адам, — буркає Толік. А ти хто? Єва, — сміється Льоня. Агасфер, — кажу, страждалець-блукалець. Сам, як палець. Звісно, не так воно все було. Це вже потім придумали. Й Агасфера для мене вигадали. Насправді було як. Ти хто? — питаю. А ти хто? — Толік до мене. Не знав я ще, звісно, що Толік він. Отак ми й познайомилися. Тож першим був Толік. Жив у раю, біля мосту. І добре Толікові було. Добре тобі було, То-ліку? Але був Бог, який створив і в раю поселив. Подивився Бог і подумав, що зле воно самітником самувати. Кому-кому це знати, як не Богові, найбільшому самітникові у Всесвіті нескінченному? І взяв Господь ребро Толікове, коли Толік спав. Майтки задер і, беручи, головою похитав і носа поморщив, бо там не те що шанеллю, а й русскім лєсом не пахло. І зробив з ребра Толікового друга йому, мене. Втім, це також згодом придумали. Чи не сам Толік доклався. Тільки про майтки брудні і діряві з французькими парфумами не Толік. Це вже напевно. Відтоді ми вдвох із Толіком самували, щоправда, недовго. Інженер Льоня з’явився на горизонті. Ще й не з порожніми руками — з консервами. Потім Стьопа, агроном, якого Толік привів. На свою голову, — буркає Толік. Толік у сквер забрів. Там дітлахи сніговика виліпили. Бачить Толік, Стьопа стоїть, сніговиків ніс хрупає. Варвар! — кричить йому Толік. Стьопа на Толіка вивалився. На, — каже. Відламав кавалок і Толікові простягає. Взяв Толік, з’їв. Коли йшли, Стьопа сніговикові очі виколупав, тільки Толік уже нічого не казав — одне око Стьопа Толіку дав, ще й розлущити допоміг. Цікаво, Толіку, що ти тоді у сквері шукав? — питає Льоня. Шукав, — буркає Толік. Вітя останнім до нас приєднався. Прийшов і так залишився. Ніхто не знав, звідки він і куди прямує. Вітя і сам не знав. Ще коли ми з Толіком удвох були, Толікова мама приходила. Потім перестала. Толіку, синочку, я бульйончику вам приноситиму. З курячих ніжок, смачного і теплого. Мамо! — каже Толік. Ще кілька разів приходила. Прогнав її Толік, відмовився від ніжок у бульйончику, даремно от тільки. Та й від житла, либонь, відмовився. Чому, питається?

Всякого з нами бувало. Другого року життя нашого спільного згадав Бог про нас, якраз вчасно — мороз ударив. А він нам ватяні куртки, гарні такі, синьо-білі. І шапки теплі, також синьо-білі. Ну, орли, наряджайтеся! Нас і гукати не треба було. Тепло стало. Й горілки приніс Господь. Не треба нам, — кричав Стьопа і руками вимахував. Нащо кричав? Можна спокійно сказати, а то ще заберуть те, що дали. Видно, хотів Бог добра нам. Щоб не тільки ззовні тепло було, а й усередині. Але мені коли ззовні тепло, то й усередині. Фізичний закон такий невстановлений. Я Льоні розказав. Льоня в нас інженер, хай встановлює. Встановлю, — обіцяє Льоня, — встановлю, брате, і запатентую. Винахідниками з тобою будемо. Чудаки, — стенув Бог плечима і ящик з горілкою назад у пікап закинув. Толік дві пляшки на ходу висмикнув, хоча ніяково йому було та й не пиво все-таки. Толік тихий здебільшого. Проте й тихий Толік на подвиг здатний буває, не тільки на шухері стояти. Ну що, — каже Стьопа, — до міста підемо? Цікаво Стьопі, як там, у місті. І мені цікаво. І Льоні з Толіком. І Віті, звичайно. А воно попереду, місто. Гарно там, світло і тепло, тротуари чисті, смітники по боках стоять. Дерева ростуть, доглянуті. Волосся підстрижене. Тільки не зелене воно, а чорними дротиками. Мода така. Голови круглі стримлять, не мерзнуть без шапок. Пішли ми, наважилися. Льоня попереду, проводир, дорогу найкращу і найкоротшу знає. Толік не хоче у хвості плентатися, посередині став. Вечоріє навколо. Ліхтарі горять. Люди ходять, магазини відчинені. Універмаги освітлені. Вітрини зі скла прозорого. Стьопа рота роззявив, на манекен витріщуєть-ся, який, у чому Бог народив. По один бік від входу жіночі, по другий чоловічі. Біля жіночих чувак на колінах лазить. Полазив-полазив, а тоді шубу з песцевого хутра на оголені плечі, що мов зі слонової кістки, вдягає. Що, Стьопо, хотів би й ти так? Здригнувся Стьопа, замріявся. Наталку його нагадувала. Може, не манекен ніякий? Невже то Наталка, що з подиву заціпеніла, його побачивши? Вона, Стьопо, через того чувака, що круг неї звивається, заціпеніла, не

1 ... 41 42 43 ... 83
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чарівний світ, Тимофій Гаврилов», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чарівний світ, Тимофій Гаврилов"