Книги Українською Мовою » 💙 Жіночий роман » Не чужі, Аріна Вільде 📚 - Українською

Читати книгу - "Не чужі, Аріна Вільде"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Не чужі" автора Аріна Вільде. Жанр книги: 💙 Жіночий роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 41 42 43 ... 97
Перейти на сторінку:
Глава 25

Лєра

Давид запросив мене на побачення.

Не можу в це повірити.

Ще кілька днів тому я піддалася хандрі, остаточно впевнившись у тому, що час викреслити це дурне кохання зі свого серця, а образ Леонова — з голови, а сьогодні мені прийшло від нього повідомлення, у якому він явно дав зрозуміти, що не проти зустрітися зі мною.

Я не одразу здогадалася, хто мені написав. Адже номер Леонова я видалила, але три останні цифри в’їлися в пам’ять і, впізнавши їх, серце в грудях закалатало від радості.

Після випадку в бані я була повністю розчавленою. Давид був так близько до мене, цілував мене, пестив, я відчувала його бажання, а потім його немов перемкнуло, й переді мною з’явився все той же холодний та цинічний Леонов. Бажання немов рукою зняло, а його погляд міг остудити навіть вулкан.

Образа виявилася настільки пекучою, що я проплакала всю ніч, поки Давид спав, шкодуючи, що не взяла свій автомобіль. Так би могла зірватися з місця посеред ночі та поїхати додому, а не чекати ранку.

Мій пригнічений стан помітив навіть батько. Намагався поговорити зі мою, але я відмахнулася від нього, запевняючи, що зі мною все добре.

Давид більше нічого не пише, я ж вскакую з ліжка та мчу до шафи. Погляд ковзає від полиці до полиці, я намагаюся обрати на завтра вбрання, від хвилювання й руки, і коліна вже починають тремтіти.

Я намагаюся зрозуміти такі різкі зміни в рішенні Давида триматися від мене якомога далі. Невже теж щось відчув? Цей випадок у бані так вплинув на нього? Адже він хотів мене. Не менше, ніж я його. Давид може заперечувати це, але реакція його тіла на мене красномовніша, ніж будь-які слова.

Дочекатися вечора наступного дня дуже складно. Я не можу знайти собі місця. Записалася до студії краси, де мені зробили укладку та легкий макіяж. Потім переміряла чимало вбрань і ніяк не могла визначитися з вибором.

— Кудись збираєшся? Сяєш, немов новорічна ялинка, — усміхається батько, коли я пробігаю повз нього у вітальні, намагаючись відшукати в домі свій зелений шарф.

— Погуляти йду, — насилу ховаю щасливу усмішку.

— На побачення, чи що? — з підозрою дивиться на мене тато, його брова питально повзе вгору.

— Що? Ні! З чого ти взяв? — злякано питаю я, тому що боюся, що батько почне ставити занадто багато питань. Або що ще гірше: раптом вирішить, що Давид не гідна партія для доньки Смоленського й заборонить мені з ним бачитися?

— Ну, ти одягнулася, немов на бал, — хитро мружиться батько. — Зачіску зробила, нафарбувалася. Це дуже підозріло й напрошується один висновок.

— Все-то ти помічаєш, тату, — хитаю головою і збентежено відводжу погляд у бік. — Ну, так, на побачення, — усе ж зізнаюся я.

— Я ж казав, що одумається твій майор. Чи ти не з ним?

— З ним, — мрійливо усміхаюся я.

— Гарного вечора тоді. Тільки щоб вдома до одинадцятої була, — переходить на суворий тон батько.

— Ну, тато, я вже не маленька. Ой, усе, мені час, — стискаю в руці телефон, на який прийшло повідомлення від Давида. Він уже на місці.

Автомобіль Давида припаркований біля воріт. Він не зустрічає мене, не відчиняє мені дверцята автомобіля. Я застрибую в салон і ніяково підіймаю погляд на чоловіка.

— Привіт, — усміхаюся, не знаючи, як поводитися після всього, що між нами сталося. Ще страшенно боюся, що Давид вчергове передумає та відправить мене додому.

— Привіт, — навіть не глянувши на мене, відповідає він та заводить двигун.

Я придушую в собі розчарування, тому що розраховувала на поцілунок, а його не сталося.

— Куди поїдемо? — питає він, вивертаючи кермо та виїжджаючи на дорогу. Я ж намагаюся не витріщатися на нього й поводитися так, немов абсолютно не зацікавлена в цьому побаченні.

— Ти мене покликав на вечерю, тож тобі й обирати, — промовляю я, сама ж нервово смикаю край шарфа.

— Я сподівався, що в тебе є улюблене місце, тому що я рідко буваю в ресторанах, хіба що в пивних із друзями, — він кидає в мій бік незрозумілий погляд. — Але навряд чи тобі таке подобається, — криво усміхається він, додаючи після паузи.

— Я б у боулінг сходила, — пропоную я, тому що не знаю, про що ми будемо розмовляти в ресторані.

Поки що між нами справжня прірва, і з останньої зустрічі нічого не змінилося. А незручне мовчання в боулінг клубі можна буде пом’якшити грою.

— В боулінг, так у боулінг, — погоджується він без особливого захоплення, й тягнеться до програвача. Перемикає кілька треків, поки не знаходить потрібний.

Салон наповнюється спокійною мелодією. Поряд із Давидом я почуваюся найщасливішою. Але з жвавої дівчини чомусь перетворююся в збентежену та невпевнену закохану дурепу.

— Як на роботі? — питаю я, ковзаючи на сидінні та дивлячись у вікно.

— Як завжди. А в тебе? Встигла вляпатися в щось за два тижні, що ми не бачилися?

— Моя чорна смуга закінчилася, тож ти зі мною тепер у повній безпеці, — намагаюся пожартувати я, але Давид жарт не оцінив. Усе так само зосереджено дивиться на дорогу й напружено стискає пальцями кермо.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 41 42 43 ... 97
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Не чужі, Аріна Вільде», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Не чужі, Аріна Вільде"