Читати книгу - "Українське письменство"

з її більших драм, «Бояриня» та «Лісова пісня», взяті з українського життя. Дія «Боярині» відбувається на Україні та в Московській державі XVII в., а «Лісова пісня» разом з українськими поліщуками виводить і ті казкові істоти, що існують тільки в народних повір’ях: лісовика, мавок, потерчат, перелесника тощо. Леся Українка ніде не ставить перед собою в драмах (в оповіданнях вона це робить) завдання змалювати громадське життя таким, як воно є, з усіма його формами та особливостями. Вона немов одривається від об-станови, від характерних рис місця й часу, змальовуючи таких людей і такі справи та події, що бувають у всяку добу і в усякому громадянстві. Найголовніший предмет її письменницького інтересу — це думки, які вона хоче розвинути, а тому і байдуже їй, що бере вона для своєї «Лісової пісні», фантастичні істоти чи справжніх, звичайно стріваних у житті людей.

Що ж хоче сказати Леся Українка своєю «Лісовою піснею»? Коротко висловити того не можна. Художні твори промовляють не так до розуму, як до почувань, та й не завжди їх мову можна перевести на язик чітких та ясних понять.

Дві найголовніші постаті виступають у «Лісовій пісні»: Мавка, що покидає ліс і йде жити до людської хати, і молодій парубок Лукаш, що любиться з Мавкою, а потім одружується з хазяйновитою вдовицею Килиною. Мавка, побачивши людей і людське життя, їхнє житло й турботи, відчуває свою самотність у лісі. Хоч лісовик і говорить їй:

                        Грайся з вітром, жартуй із Перелесником, як хочеш, всю силу лісову і водяну, гірську й повітряну приваб до себе, — але минай людські стежки, дитино, бо там не ходить воля, там жура тягар свій носить. Обминай їх, доню: раз тілько ступиш, і — пропала воля!

Але Мавка не зважає. Полюбивши Лукаша і Лукашеву пісню, вона йде жити з ним. Але серед сім’ї Лукашевої може бути тільки з дядьком Левом, що, одвіку живучи в лісі, приятелює з «лісовим кодлом». Вона не може знести суворого звичаю Лукашевої матері, не може покластися на м’яку вдачу Лукаша. Його кохання — занадто людське, воно:

                    солом’яного духу дитина квола. Хилиться од вітру, під ноги стелеться. Зустріне іскру, згорить не борючись, а потім з нього лишиться чорний згар та сивий попіл.

Мавка починає тужити за старим життям, за своїм високим верховіттям, яке вона покинула задля позему людських стежок. Але повороту немає, і вона як тінь ходить коло Лукашевої хати, не маючи сили її покинути.

Подібне до Мавчиного і горе Лукаша. Сільський парубок, майстер вирізувати сопілки, що сам не може зрозуміти свого хисту пісенного і багатства почуттєвого,

хоча душа його про те співає виразно-щиро голосом сопілки, —

він щасливий, поки з ним Мавка та його безжурна молодість, що вказують йому на красу природи, навчають слухатися її голосу, а не практичного голосу тісного людського життя. Але от Лукаш одружується з Килиною, потопає в господарському клопоті, у бідності, у злиднях. Його життя стає для нього, мрійника, нудним та нецікавим. Він тужить за Мавкою, за колишнім щастям і, занедбавши господарство, блукає самотній лісами. Горить його лісова господа; мати й жінка знов переносяться на село, але він не хоче. Він став мудрий. Він знає марність людського надбання, він буде в лісі глядіти недогарків свого колишнього добра. Йому здається, що то його занедбана доля озивається до нього: