Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

–Я вирішила підзабити.– зізналася дівчина, глянувши на подруг.

–Ти не думаєш, що вдруге тебе точно виключать? – запитала Хелена, примруживши очі.

–Не знаю. – знизала плечима Олімпія. – Тут занадто складно й нудно. Я зубрила всю ніч, прийшла здала, а мені задали ще більше додому, вивчила частково, прийшла, все одно похвалили, але виключати за прогалини в пам'яті не стали. Я думаю, це порожні погрози.

–Ти б не жартувала. – хитала головою Анабелль. – Раптом це перевірка. Прогулюєш, то не палися часто. Походи два дні, прогуляй пів третього. Будь розумнішою.

–Мені здається, вона лінується навіть бути розумнішою... – засміялася Хелена.

–Ей! Ви маєте бути за мене.– обурилася відьма.

–Ми за тебе, Олімпіє. Просто не ясно, як далеко ти зайдеш. – сказала Хелена, склавши руки на грудях.

–Згодна з бабусею.– хмикнула Анабелль.– Ти ж тут скільки? Дня чотири? І вже здалася. Це нерозумно.

–Так... Давайте без моралей.– закотила очі Олімпія.

–Не кажи, що ти все–таки замутила з хлопцем сестри.– хитнула головою Хелена.

–Він не її хлопець! – розлютилася Олімпія.– Він її навіть не пам'ятає.

–Не з власної волі.– закотила очі Хелена.– Повір, коли втрачаєш пам'ять про щось важливе...

–Що? – підняла брову Олімпія.– Ти знайшла пам'ять, але Ансела не кинула.

–І ти думаєш, якби Тіордан повернув собі пам'ять, не думав би про Аджаалу? – запитала Анабелль.

–У них нічого не було. – закотила очі Олімпія. – Вона собі з тисячу таких знайде, а йому я сподобалася. Без прийомів зваблювання, саме я, розумієте?

–Тільки не кажи, що за чотири дні закохалася. – роздратовано зітхнула Анабелль.

Олімпія пирхнула.

–Він згадує про неї. Я навіть хлопця вигадала, щоб він забув про ці думки. Але він продовжує...

–Ти зробила, що? – насупилася Хелена, хапаючи подругу за руку. – Олімпіє, ти починаєш божеволіти.

–А, що такого? – розреготалася вона. – Він єдиний тут, хто від мене не шарахається. Я вам кажу, всі тут, коли мене бачать – розбігаються. Я начебто хвора на смертельний вірус. Він один, із ким я спокійно спілкуюся.

–Схоже, новачків тут не люблять. Плакали твої плани з поневолення Верхнесфери.– розреготалася Анабелль.

–Ти не замислювалася, що корінь усіх твоїх проблем – нескінченний цинізм щодо людей? – примружила очі відьма, глянувши на подругу.

–Ні. Ти ж про це не замислювалася.– вона підморгнула Олімпії, і та закотила очі.

Це правда, вони надто схожі, хоча Анабелль часом дозволяла собі добряче опустити Олімпію, але та не ображалася. Це протвережувало її. Прогулявшись із подругами ще з годину, Олімпія перенеслася до таверни. Вона увійшла всередину і сіла за стіл. Думки про невдалу розмову з Тіорданом не полишали її. Олімпії було прикро, вона не звикла, щоб хлопці тікали від неї. Вона завжди могла з легкістю роздобути будь–кого, а Тіордан ламався. Це пригнічувало дівчину. Але все ж, вона усвідомила одну річ, схоже він і справді запав їй у душу. Хоч вони й знайомі всього кілька днів. Помітивши сестру, Олімпія навіть не здивувалася. Потрібно випитати в неї, що вона забула в будинку Містрал тоді вночі. Аджаала мовчки пройшла до столу і сіла на лаву навпроти Олімпії, склавши руки на столі.

–Агов, гарсоне! – крикнула Олімпія, перевівши погляд на офіціанта. – Подай склянку елю моїй сестриці.

–Буде зроблено.– кивнув молодий хлопець у сорочці.

–Ти, дивлюся, обживаєшся.– кивнула Аджаала, підперши спиною стіну.– Друзі серед персоналу? Нову роботу шукаєш? –вона стукнула себе по лобі.– А, точно, у тебе ж куди не плюнь, усі слуги. Плани із завоювання симпатій усієї Верхнесфери йдуть повним ходом?

Олімпія здивовано підняла брови.

–Ні. – відповіла вона.– Просто мені подобається слово "гарсон".

Аджаала дивилася на сестру кілька секунд, після чого обидві вибухнули реготом.

–Ти приходила вночі до Містрал? – запитала Олімпія пізніше, коли вони допивали свій ель.

–Ні. – здивувалася дівчина. – З чого ти взяла?

Олімпія знизала плечима, відчуваючи, як роздратування підкочує до неї. "Значить сестриця надумала в ігри грати? Що ж, кумедно. Подивимося.",– розмірковувала вона. Олімпія встала, попрощавшись, і пішла додому. Грошей на ель у неї не було, Аджаала зрадіє чеку, який гарсон принесе їй. Але Олімпії було начхати, вона сподівалася випити наодинці і змитися, але все склалося куди краще. Коли вона піднялася в кімнату, все, чого хотіла, це лягти спати, а не робити нескінченні домашні завдання. Знайшовши на ліжку Тіордана, який сидів на краю, вона від раптовості підскочила.

–Що тобі потрібно? – запитала вона, знявши куртку.

–Хотів поговорити.– Тіордан встав.

–Давай, віщай.– Олімпія склала руки на грудях.

–Я розумію, що зачепив тебе. –сказав він, підійшовши ближче.– Але я не думав, що теж подобаюся тобі.

–Що значить "теж"?