Читати книгу - "Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України"

Покладення рішенням суду за позовом потерпілого на ліквідаційну комісію обов'язку здійснити капіталізацію коштів за відсутності таких коштів у юридичної особи, що ліквідується (абзац другий ч. 2 ст. 1205 ЦК), є юридично некоректним правилом, таким, що не може бути виконане. Тлумачити його як таке, що встановлює цивільно- правовий обов'язок членів ліквідаційної комісії за рахунок власного майна здійснити капіталізацію, підстав немає. Іншого майна (за відсутності майна у юридичної особи, що ліквідується), яким ліквідаційна комісія має право розпоряджатися, немає.

6. На підставі ст. 609 ЦК зобов'язання припиняються в момент ліквідації юридичної особи. Таким є момент внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців запису про припинення юридичної особи (ч. 2 ст. 104 ЦК). Цей запис вноситься відповідно до ст. 36 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» [150]).

7. Права юридичної особи, щодо якої прийнято рішення про її ліквідацію, здійснюються в процедурі ліквідації. При цьому можливі такі варіанти здійснення прав кредиторів у цивільно-правових зобов'язаннях: 1) відступлення права вимоги третім особам за плату (безоплатне передання таких прав може тягти негативні наслідки у податкових правовідносинах юридичної особи, що ліквідується); 2) пред'явлення вимог до боржників. Якщо рішення про ліквідацію приймається засновниками юридичної особи, то вони можуть встановити такий строк ліквідації юридичної особи, який буде достатнім для примусового здійснення прав. Якщо ж рішення про ліквідацію приймає суд, то він і встановлює строк і порядок роботи ліквідаційної комісії (ч. 5 ст. 38 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців»), що може утруднити примусову реалізацію майнових прав юридичної особи, що ліквідується.

8. У зв'язку з ліквідацією юридичної особи її кредитори, що отримали відомості про прийняте рішення щодо ліквідації із публікації про ліквідацію або із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців чи інших джерел, мають право на свій вибір вимагати припинення або дострокового виконання зобов'язання (ч. ст. 107 ЦК). Вимога про припинення зобов'язання може бути пред'явлена в суді. Але пред'явлення лише такої вимоги позбавлене сенсу, оскільки припинення юридичної особи — боржника тягне за собою припинення і зобов'язання. Сенс у такому позові з'являється, якщо він доповнюється вимогою про застосування наслідків припинення зобов'язання. Ця вимога може випливати не тільки із зобов'язання, що припиняється, а і з пов'язаного з ним зустрічного зобов'язання, якщо воно було виконане повністю або частково. Застосовувати при цьому за аналогією ст. 653 ЦК, що встановлює правові наслідки розірвання договору, було б неправильним.

9. Вимога про дострокове виконання зобов'язання має бути виконана юридичною особою, що ліквідується, за наявності такої можливості. Якщо ж при належній дбайливості, яку виявила юридична особа, що ліквідується, з метою дострокового виконання зобов'язання, воно не було виконане у зв'язку з відсутністю можливості, ця особа не може відповідати за невиконання вимоги про дострокове виконання зобов'язання.

1. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

1. Порушення зобов'язання зрештою завжди є правопорушенням, порушенням об'єктивного права. Порушення боржником обов'язків, що випливають із законодавства, є прямим правопорушенням. Порушення боржником умов, погоджених сторонами в договорі, є цивільним правопорушенням зрештою, оскільки ст. 629 ЦК встановлює, що договір є обов'язковим для виконання його сторонами. Непрямо порушує право і недотримання звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться, оскільки вони є обов'язковими в силу вказівки закону (ст. 526 ЦК).

Правопорушення — це дія чи бездіяльність, що прямо або зрештою суперечить законодавству. Вказівка при цьому на законодавство не повинно розцінюватися як невиправданий ухил в сторону позитивізму, оскільки «людський вигляд» актам законодавства надається засадами добросовісності, справедливості та розумності, що закріплюються і як загальні засади цивільного права, і як засади, на яких мають ґрунтуватись зобов'язання (п. 6 ст. 3; ч. 3 ст. 509 ЦК). Ці засади входять до змісту принципу верховенства права, а тому підлягають переважному застосуванню перед конкретними законодавчими положеннями, на підставі яких має бути прийняте рішення, що вочевидь суперечать названим засадам. Крім того, до змісту принципу верховенства права включаються й інші засади, які забезпечують правовий характер результатів тлумачення актів цивільного законодавства у випадках, коли цього не забезпечують конкретні положення таких актів.

Правопорушення як дія чи бездіяльність має одну-єдину ознаку, якою є протиправність. Проте в теорії одностайно стверджується, що правопорушенню притаманні ознаки наявності вини, заподіяння шкоди. Вказується і на те, що правопорушення тягне юридичну відповідальність. В одній з новітніх робіт найвизначніший теоретик права на пострадянському просторі С.С. Алексеєв уточнює, що така сукупність ознак притаманна правопорушенню як підставі відповідальності. Але ж правопорушення не завжди е підставою відповідальності. Тому йому не обов'язково повинні бути притаманні ознаки вини і заподіяння шкідливих наслідків. Таким чином, при першому розгляді завжди повинен фіксуватися тільки факт цивільного правопорушення. Потім визначаються його шкідливі наслідки. Якщо вони є, встановлюється наявність причинного зв'язку між цивільним правопорушенням і шкідливими наслідками, що виникли. Якщо такі обставини встановлені, можливе пред'явлення відповідної вимоги до боржника, у тому числі в суді. При розгляді справи в суді боржнику надається можливість доводити, що його вина в допущеному порушенні зобов'язання і шкідливих наслідках, які виникли, відсутня. Доведеність відсутності вини виключає, за загальним правилом, відповідальність боржника, хоча об'єктивно він припустився порушення.

2. Порушення зобов'язання виявляється в його невиконанні чи неналежному виконанні. Невиконання зобов'язання належить визначити як такі дії чи бездіяльність сторони зобов'язання, внаслідок яких зобов'язання не виконане ні