Читати книгу - "Новорічні (не)щасливці, Емілія Дзвінко"

—   Ми сваримося як пара, — ледь помітно усміхається Макс. Але я вловлюю зміну його настрою на краще. Та це не змінює ситуації. Він просто нестерпний. 

—  Бо звикли сваритися. Це, певне, єдине, що в нас добре виходить.

—  Є ще дещо, —  натякає двозначно Макс. Напруга на його обличчі помітно розгладжується і він повертає собі звичну грайливість.

—  Ти нестерпний та несерйозний. Більшість твоїх вчинків імпульсивні та необдумані. Ти ніколи не розбираєшся в ситуації, а одразу лютуєш, якщо тобі щось не подобається. Але якщо справа стосується тебе, то ти не поспішаєш, щось пояснювати.  Ніби так і має бути. Це страшенно дратує. Ми такі різні. Як я тільки могла подумати, що в нас щось вийде, —  мене прорвало на відвертість. 

—  А ти справді думала, що вийде? — Макс одразу посерйознішав, — бо я думав, дуже багато думав.

—  І в цьому весь ти! Як завжди почув, лише те, що має значення для тебе, — обурююся я. —  В тебе дуже вибірковий слух.

—  Я хочу, щоб в нас все було по-справжньому, — каже Макс, без натяку на жарт. —  Мені треба вчитися серйозних стосунків і це буде непросто. Але я хотів би спробувати. З тобою, Наті? —  запитально дивиться на мене.

—  Я не знаю, що відповісти ...