Читати книгу - "Диванні експерти. Як необмежений доступ до інформації робить нас тупішими"

журналістикою та смертю фаховості, не згадавши революційні зміни, що приніс канал Fox News у 1996 році. Творіння консервативного медіаконсультанта Роджера Ейлза, Fox робив новини швидше, блискучіше, а з допомогою ведучих, які справді були королевами краси, і гарніше. Це американська історія успіху у всіх її хороших і поганих значеннях, як часто буває з такими маркетинговими тріумфами. (Ейлза, що дуже схоже на сценарій, зроблений для телебачення, попросили з Fox у 2016-му після численних звинувачень у сексуальних домаганнях, про що у всіх деталях розказали на каналі, який він сам допомагав створити).

Важливо те, як історія Fox News пов’язана зі смертю фаховості. Поява цього каналу остаточно закріпила спосіб подачі новин в умовах нового інформаційного ринку. Те, що Лібмо тільки намагався зробити на радіо та синдикованому телебаченні, Ейлз перетворив на реальність. Якби Ейлз не створив Fox, це зробив би хтось інший, тому що ринок, як це довело радіо, уже був готовий до такого. Як любить іронізувати консервативний автор і коментатор на Fox Чарльз Краутгаммер, Ейлз «відкрив нішеву аудиторію — половину американців».

Fox забив останній цвях у домовину випусків новин як фактично аполітичного огляду подій дня. Редактор консервативного журналу First Things Р.Р. Рено в 2016 році писав, що Роджер Ейлз був «напевне, єдиною найвпливовішою людиною після перетворення політики на розвагу за життя останнього покоління». Але йому багато допомагали й інші:

Ідеться не лише про Fox. MSNBC та інші мережі створили власні політичні шоу крикунів — словесні версії світових матчів із реслінгу. «Балакучі голови» гудять, перебивають одна одну та грубо розважаються. Глядачі радіють виставі. Реклама продається. Гроші робляться.[96]

Слоган Fox «Чесні та врівноважені» був відсилкою до лицемірства традиційних медіа, зокрема CNN — каналу, який рекламував себе як такий, що завжди перебуває поза будь-якими конфліктами. Fox, як і розмовне радіо, позиціонував себе як альтернативу мейнстріму, що слідкуватиме за цим «клубом за інтересами», до якого він начебто не належав і нічого йому не був винен.

Звісно, ідея про те, що Fox був унікальним, а великі телеканали — хоч трохи аполітичними, ніколи не була правдою. Різноманітні упередження в медіа є всюди. Fox, як і інші компанії, намагається відгородити свої новинні програми від оціночних. І як і іншим телеканалам, йому часто це не вдається. CNN, Fox, MSBNC та інші великі мережі мають прекрасні новинні відділи, але всі вони певною мірою схильні до упереджень, прив’язуючись до власної цільової аудиторії. У змаганні за глядачів недостатньо просто транслювати новини.

Уплив Fox більший через розмір його аудиторії, але всі телеканали у своїх програмах зараз випускають «infotainment» — поєднання розваг і новин. Серйознішою проблемою великих телеканалів є те, що перехід від новин до розваг невидимий і переважно непомітний: денні балачки змінюються післяобідніми новинами та обговореннями, які перетікають у вечірні новини, що своєю чергою переходять у передачі про зірок — і все це відбувається за кілька годин.

Поки розквітало розмовне радіо та в гру вступало кабельне телебачення, зростав і інтернет у розмірах і швидкості, відкриваючи новий майданчик не лише для усталених медіа, а й для майбутніх журналістів, яким хотілось увірватись у професію. Інтернет і процвітання новинних медіа вже перетворилися на проблему для фахівців, але синергія, утворена поєднанням новин та інтернету, — це проблема величезного масштабу для професіоналів, що намагаються спілкуватися з обивателями, які своєю чергою думають, що витріщатись у смартфони в метро рівнозначно слідкуванню за подіями у світі.

Нікому не можна вірити

Протягом тридцяти років я починав кожне заняття в коледжі, кажучи студентам, що, попри все, вони повинні споживати збалансовану кількість новин щодня. Я раджу їм читати багатотиражні газети, дивитися принаймні два телеканали й підписатися (онлайн чи інакше) на хоча б один журнал — але це мають бути видання, із якими вони постійно не погоджуються.

Сумніваюся, що мені вдалося багатьох переконати це робити. Якщо мої студенти такі, як решта американців, то вони схильні слідкувати за джерелами інформації, з якими вже погоджуються. У 2014 році в опитуванні центру Pew в американців поцікавилися, які, на їхню думку, теленовини «надають надійну інформацію про політику та поточні події». Результати виявилися такими, яких і слід очікувати від фрагментарного медіаринку: люди тяжіли до джерел інформації, із якими вони вже погоджувалися.

Серед усіх американців відверто консервативне медіа Fox News у підсумку, хоч і всього на кілька балів, за рівнем довіри аудиторії обігнало традиційні теленовини (тобто усталені вечірні випуски новин на ABC, CBS та NBC). CNN посів третю позицію. Разом каналам CNN і Fox довіряли більше чотирьох респондентів із десяти, але серед тих, хто за політичними поглядами асоціював себе з консерваторами, Fox (що не дивно) був першим за показниками довіри в 48 відсотків опитаних. Вибір тих, хто вважав себе центристами, розділявся порівну між традиційними випусками новин і CNN (25 і 23 відсотки відповідно), а Fox і суспільне телебачення посідали друге та третє місця. Ліберали ж найбільше довіряли традиційним телеканалам (24 відсотки), а друге та третє місця для них посідали CNN і суспільне телебачення (16 і 17 відсотків відповідно).

Проте найбільш приголомшливою в цьому дослідженні була присутність серед джерел новин, яким найбільше довіряють, The Daily Show — сатиричного шоу про новини, яке багато років веде Джон Стюарт. Сімнадцять відсотків респондентів із ліберальними поглядами назвали The Daily Show джерелом, якому довіряють найбільше, ставлячи Стюарта на одну сходинку із CNN і суспільним телебаченням і довіряючи йому більше, ніж прогресивному MSNBC, на сім позицій. Каналу MSNBC, чий слоган колись був «Хились уперед», що це не значило б, у 2014 році довіряли найменше: усі опитані групи ставили його на останнє місце. Навіть консерватори на один відсоток більше віддавали перевагу Стюарту, а не прогресивному каналу.

Не останню роль тут зіграла й різниця поколінь, бо молодші глядачі більш схильні, ніж старші, звертатися до нетрадиційних джерел інформації. Але таке зростання популярності новин із розвагами притаманне всім демографічним групам. Намагання бути в курсі новин перетворилося на якусь постмодерністську вправу на іронію та цинічність, де слова «правда» й «інформація» означають що заманеться. Як писав у 2016 році викладач Університету Джона Гопкінса Еліот Коен, різниця між поколінням, яке дізнавалося новини від Волтера Кронкайта й Девіда Брінклі, та поколінням, що робить це від Джона Стюарта і його колеги-коміка Стівена Колберта, — це «різниця між тим, щоб слухати серйозних дорослих людей і гиготіти з насмішкуватими гіпстерами».[97]

Така скарга, звісно, звучить як ниття зануд середнього