Читати книгу - "Обраниця чаклуна, Олеся Лис"

Але Адовін теж по-своєму чудовий. Замість буяння квітів ― вишукана архітектура, замість різнокольорових клумб ― вічнозелені огорожі та чагарники, які навіть у холодну пору дозволяють насолодитися рослинністю.

У той час, коли в набагато теплішому Моренаї лиш починають прокльовуватись на гілках дерев бруньки, і ніжні липкі листочки несміливо пробиваються крізь коричневі стулки, Адовін уже радує пишним листям. Хоча й розташовується набагато північніше, ніж моя мала батьківщина.

А звичка прикрашати вдома фігурами моторошних міфічних істот і зовсім приголомшує. Жителі Адовіна вважають їх захисниками, покликаними охороняти їхні сім'ї від злих сил. Тому навіть на найбіднішому і непоказнішому будиночку розміщується хоч одна маленька фігурка химери, мантикори, дракона або когось іншого, не менш жахливого, але прекрасного у своїй моторошній красі.

Заплативши в'їзне мито, наша карета минає міську браму, звичайно ж прикрашену двома страшними й злими мантикорами, і виїжджає на головну дорогу, викладену гладкою бруківкою.

Розмірний стукіт коліс перегукується зі збудженим серцебиттям. Ми з Тентою, як дві цікаві мавпочки, виглядаємо з вікон. І якщо я хоч якось намагаюся стримати приплив емоцій, то служниця, широко роззявивши від подиву рота, дивиться на все і всіх, і нітрохи не соромиться.

― Леді Касія, дивіться! ― раз у раз тицяє вона пальцем у чергову пам'ятку.

Я у відповідь лише киваю і стримано посміхаюся. Хоча і для самої подібні видовища виглядають дивиною.

Але що ближче королівський палац, то сильніше хвилювання. І вже зовсім не відволікають ні зазивали на ходулях, що рекламують товари у столичних крамничках, ні балаган на площі, ні химерні особливості столичної архітектури.

Якщо раніше я просто боялася зустрічі з королем, то тепер мене раптово починає мучити думка, що до нього ми не потрапимо. Приїдемо до воріт палацу, а нас не пустять, проженуть у шию. Що лист це помилка якась, чи вартових не попередили про прибуття нікому не відомої Касії Отгріф… або вже не Отгріф, а Кіндлоу.

І в той момент, коли мені здається, що я ось-ось лусну від нетерпіння і напруги, карета підкочує до витончених кованих воріт резиденції його величності Олеальда Гільстена. Сухою грудкою прокочується по горлу слина, поки стражники пильно розглядають наш курний, добротний, але такий непоказний і провінційний екіпаж.

І ось, здається, за цілу вічність, стулки залізних воріт безшумно і лячно повільно відчиняються. Порипуючи осями, карета вкочується на широку під'їзну алею, яка зробивши широке півколо, огинає величезний фонтан і веде до головного входу.

― Леді Касія, яка краса, ― пищить притихла Тента, знову впадаючи у захопливий шал. Тільки мені вже не до поблажливих усмішок.

Біля дверей адміністративного крила королівського палацу стоїть безліч карет. Наша ледве знаходить місце, щоб вклинитися в загальний ряд. Чи то в його величності сьогодні прийомний день, чи то завжди таке стовпотворіння.

Я ще кілька хвилин сиджу в нашому екіпажі, поки Тента щосили намагається привести мене до ладу, переплітаючи волосся в акуратну зачіску й очищаючи сукню за допомогою невеликої щіточки. Навіть примудряється протерти руки та обличчя невеликим клаптиком тканини, змоченим трояндовою водою. Бо навряд чи мені дозволять освіжитися у палаці. А постати перед монархом нечупарою я не бажаю.

Вчора, в готелі Русата вдалося прийняти ванну, ретельно промити волосся і підібрати на сьогодні нове вбрання, з тканини, яка майже не мнеться. Тож тепер я відносно чиста та охайна. І це надає впевненості. Прославитись провінційною замарашкою, відверто кажучи, не хотілося б. Хоча не тішу себе надією, що виглядатиму на рівні придворних дам, у розпорядженні яких найкращі столичні модистки.

Але через кілька хвилин розумію, що таким способом лише відтягую хвилюючий момент, нехай потрібними й важливими речами. Як і розуміння того, що вчетверте нервово протирати долоні вже зайве. Вони чисті до скрипу, а зачіска ідеальна ― волосинка до волосинки.

― Що ж, ― зітхаю. ― Нехай сила джерела нам допомагає.

Тента злякано закушує губу, теж хвилюючись. А я відчуваю, як глибоко в серці відгукується лагідним теплом знайома магія, і рішуче беруся за ручку карети.