Читати книгу - "Барсику, де мій заєць?, Тіна Вітовт"

Ліза

Я зійшла з розуму. Напевно, але це було вище мене. Сама ще докінця не можу осягнути свою сміливість та рішучість. 

Ніколи раніше перша не робила крок на зближення з хлопцем, швидше було навпаки. Усі поза очі називали мене Крижаною принцесою. В очах оточуючих я виглядала що найменше гордою та зарозумілою, розбещеною донечкою багатих батьків. 

Усім відверто байдуже було, що у мене коїться на душі. Нікому і на думку не спало, як я боляче переживала фіаско моїх стосунків, з тоді ще коханим хлопцем. Мені у той час ніхто не був милий. Надто криваві та свіжі рани були у серці, котре так нещадно розтоптали.

Я закрилася серце на всі замки, одягла броню на свою закривавлену душу, та відгородилася від не потрібних переживань. Нехай страждають дівчата, котрі ще дивляться на світ через рожеві окуляри. 

Я була сита по горло, вдаваним коханням збоку свого кавалера. Так що не звертала особливої уваги на недолугі загравання, та непристойні пропозиції прикрасити мій вільний час присутністю, так званої, чоловічої особини.

У мене було все просто. Магія не відгукнулася - вільний, не мій варіант. Холодний розрахунок і не більше. Можливо і жорстоко, але зате серце не болить.

Одна зустріч у лісі з Яром, таким розсіяним у той момент Барсиком, змінила у мені багато. Відразу і не помітила, що я вже і не така холодна та неприступна фортеця. А можливо і магія зіграла свою роль, але це тільки на початку наших відносин. Що далі ми рухалися та розвивали наш тандем, то збільшувалася потреба відчувати один одного ближче, гостріше.

Ці постійні спраглі погляди, котрі я ловила на собі. Та не менш спокійні мої стіляння очей в сторону Яра. Між настільки наелектрезоване повітря, що дай одну єдину іскру і все вибухне.

Треба віддати належне Барсику. Він зі всіх сил старався відгородити наш навчальний процес від романтики, яку він же створював мені повечорам, а інколи навіть на сніданок чи обід. 

Це так мило з його боку, та надзвичайно приємно бачити турботу та постійні знаки уваги від хлопця. Котрий шалено подобається, та розбурхує кров у жилах, однією своєю присутністю поряд.

Початок розмови про духів лісу, та їхні очікування від нас, наштовхнули мене на одну дуже цікаву думку. 

Я пригадала, що мої нові здібності прокинулися після нашого поцілунку. Тоді ми піддалися тяжінню та впливу магії браслетів на нас. Про побічні ефекти розкриття мого дару промовчу.

А шлях до будинку відкрився після нашого муркотіння в обіймах під час сну.

Можливо, нам потрібно зблизитися, пізнати краще один одного. От тоді то і духи лісу нам відкриють шлях до цивілізації.

Вхопивши за хвіст таку дику теорію, вирішила перейти до практики. Доки у мені ще жевріє хоробрість та дух авантюризму підганяє зробити яку-небудь рішучу дію.

Скільки ще маю чекати? Коли вже він перейде від романтичних залицянь до рішучих дій. Я, можливо, тут чекаю, вся така смиренна та стримана кішечка. 

І так вже хороша дівчинка. Виконую усі його вказівки, старанно навчаюся. Навіть, на медитаціях вже не мурликаю, та не так часто дрімаю. Це для мене величезний прогрес.

Барсик не приніс мені зайця - так я сама у нього заберу здобич, хай то буде і косуля, а не заєць.