Читати книгу - "Факультатив для (не) літаючої гарпії, Крістіна Логоша"

***

Білизна Кая на флагштоку стали символом цього дня. Вона додала популярності моєму соквартівцю — він гордо ходив, приймаючи вітання від оточуючих. Навіть Табаск, який погрожував вигнати нас, змінив гнів на милість. Я дуже переживала, що ж буде після такого бешкету студентів в академії. Але варто було продзвеніти першому дзвінку, як ніжка повернулася на стадіон, рука знайшла свій скелет, а стрілки — годинник. Як пізніше мені пояснили: ніч посвяти — єдина в році, коли можна створити щось кричуще. Але після першого дзвінка все повернеться на своє місце. Хоча майже все. Труси Кая висіли до полудня, доки їх не зняли працівники академії. І нехай усе навколо було сповнене духом пустощів, око ордену не давало мені спокою.

Чекати не чого, я мусила шукати серце майстра.

— Куди далі? — запитала Мадді, коли ми вийшли з занять. — На тортури до бібліотеки? Незабаром іспит…

— Мені треба встигнути сходити до місця факультативу професора Артет.

— Я можу сходити з тобою до бібліотеки. Хочу дізнатися про наш незвичайний фікус, — сказала Ринка і, звернувшись до мене, продовжила: — Ти сильно не затримуйся. Крім факультативу, сьогодні відбудеться грандіозна вечірка.

— Ми з Максом збираємось на відкриття чемпіонату з магічних турнірів. Можемо когось захопити із собою, — запропонував Кай.

Мадді вдавано скривилася:

— Краще на каторгу в гробницю книжок.

— Я пас! — відрізала Рінка.

— А я маю плани. Іншим разом із задоволенням, — відповіла я.

Мій шлях лежав на Магікайю, звідти я хотіла розпочати пошуки серця, адже там були ті, хто знав батька. Сівши на крилатий дирижабль, я менш як за півгодини опинилася біля будинку батька.

З моменту мого відходу тут нічого не змінилося.

— Доброго дня, — розбудила я армію напівсонних книг.

У відповідь посипалися радісні відгуки, а Тлумачний словник стояв на верхній полиці й уважно за всіма спостерігав. Я зробила крок уперед, намагаючись ні на що не наступити, але несподівано не встояла — упала в центрі кімнати і правою рукою боляче вдарилася в дитячу книгу.

Пил, що піднявся в повітря з книги, утворила безформну хмару, але вже за мить я бачила примарні образи мого минулого...

Я сиділа навколішки батька, а він читав мені казки. Я вказувала на картинку пальчиками і пустотливо сміялася.

Піднімаючись, я випадково торкнулася книги з піратським кораблем на обкладинці, і новий образ з'явився переді мною: одинадцятирічний батько лежав під ковдрою і з ліхтариком гортав сторінки книги.

І знову, варто мені прибрати руку, ілюзія зникла. На думку закралася думка, що я сама викликаю ці видіння. Я уважно подивилася на свою руку і, щоб перевірити, торкнулася ще однієї книги — новий спогад з'явився переді мною.

— Ви бачите це? — запитала я, оглянувши розкидані книги.

— Про що ти кажеш, дочко? — озвалася книжка з веселкою на обкладинці.

— Ілюзія, спогади, пов'язані з книжками. Вони реальні.

Стривожені моїм падінням підручники притихли, незрозуміло дивлячись на мене. По кімнаті розлився шепіт.

— Не бачите,  здогадалася я.

— Ми не бачимо, — підтвердив мудрий Тлумачний, — ми ж просто книжки. А ось твій батько бачив — мав дар передбачення.

— Отже, передбачення… і мій дар? — я подивилася на свою звичайну руку, обмірковуючи слова словника.

— Можливо. Я пам'ятаю, що сили Леонола проявилися саме видіннями минулого. Потім йому відкрилося сьогодення, і вже пізніше — перед його смертю — він дуже виразно бачив майбутнє.

Слова про смерть батька нагадали причину мого приходу.

— Книги, мені життєво необхідно дізнатися, чи існує серце майстра і, якщо воно є, як його знайти.

Шумний балаган книжкових голосів полетів мені у відповідь. Тільки прикрикнувши на них, Толковий зміг налагодити дисципліну.

— Ніхто не знає відповіді на це запитання. Леонол був розумний і хитрий. Він знав, що ми можемо розповісти, — а потім тихо додав: — Це через жіночі романи — вони такі балакунки.

Через це доповнення на адресу Толкового полетіли звинувачення. Я подумала, що, якби любовні романи мали руки, вони б вирвали власні сторінки і закидали б Толкового до смерті. У цей момент у мене виникла думка.

— А чи є книга, з якою батько спілкувався перед смертю найбільше?

— Мабуть, це Казкарка. Книжка, яка пішла з тобою. Він багато часу з нею провів, вона навіть написана його рукою.

І знову фіаско. Книга загубилася у лісах у глибині Нефеми десь за межами Квадрату світів.

— Зрозуміло ... — з досадою сказала я.

Я розповіла, як втратила Казкарку після краху корабля і що орден вимагає від мене серце. Книги слухали мене з тривогою, співпереживаючи моїм пригодам. Вони намагалися допомогти чим могли. Так з розповіді Толкового я дізналася нове про Орден.

Магікайська війна була закінчена, а ворог поборен, але загроза появи нових майстрів непокоїла Правління світів. Тоді було вирішено створити Орден, головна мета якого запобігти появі нових загроз, здатних сколихнути усталений порядок.