Читати книгу - "Заспокійливе для химери, Козел Валерія"

- Сердечно прошу пробачення за це непорозуміння, - крізь зуби прошипів він.

Різко обернувшись, вони разом із Фішером покрокували у сторону тераси. Лукас обернувся до Уільяма, той дивився в сторону.

- Ви в порядку, лорд Вієрте? – тихо запитав Сіаль.

- Більш ніж, - промовив той, - вам не варто було втручатися.

- Не міг проігнорувати це неподобство! – спалахнув Лукас.

- Я щиро вдячний вам, Ваша світлосте, але це не ваша справа!

- Он як… - герцог на мить розгубився, - я прошу пробачення. Не хотів вас… задіти. Просто, мене дуже здивувало їхнє відношення до вас.

- І що ж у ньому дивного?

- Ви все таки шурин Його високості і я подумав…

- Що?! – Уільям вперше подивився в очі Лукасу. Погляд його палав праведним гнівом.

- Я не хотів вас образити, лорд Вієрте. Я сказав щось не те?

- Ти хоч… хоч щось знаєш про те, що відбувається за межами твого світу?! – спалахнув Уіл. 

- Я не розумію, що ви?..

- Ти серйозно нічого не знаєш?! – юний Вієрте виглядав озлобленим і розчарованим.

- Та про що ви?! – Лукас також починав дратуватись, - що не так я сказав?!

- Чому ти… не повернувся за нею?.. – пригнічено промовив Вієрте.

- Що?..

- Чому ти не повернувся за Айшес? – повторив Уіл, - чому ні разу навіть не спробував зустрітися з нею?! Чому ти просто її покинув?!! Ти зрадив її!

-  Я зрадив?! – Лукас мало не зірвався на крик, але вчасно згадав, що вони на території палацу, - знущаєтесь, юний лорд?! Айшес прогнала мене! Зняла печать і вигнала, наче я ніколи не був чогось вартим в її очах! Аби я не заважав її майбутньому шлюбу з Амером!

- Вона врятувала тебе!!! – Уіл вдарив кулаком йому в груди.

- Що за маячня… - удар був слабким, але Лукас відступив на крок, - врятувала мене?..

- Вона здогадалась… - Уільям дивився йому в очі, - зрозуміла, хто ти. І вона знала, що по тебе йде чаклун Вежі.

- Хочеш сказати… Айша знала про це?..

- Моя сестра набагато розумніша, ніж ти думаєш, - сумно посміхнувся Уіл, - вона дала тобі втекти, аби тебе не використали як заручника, щоб висунути нові вимоги до Елібрії.

- Але чому вона не сказала мені?! Ми б разом…

- Ти за пʼять років так і не наважився зізнатися їй, хто ти!!! Вона думала, ти не довіряєш їй! Думала, що не має права йти з тобою після того, як тримала тебе біля себе стільки років під контролем рабської печаті! Думаєш… їй легко далось це рішення?!

Лукас мовчав.

- Тобі дали стільки підказок! Аймер, Хейтам!

- Це найкращий кінь королівської стайні, леді сама його обрала для вас.

- Знайдіть свою родину. Лише так ви зможете віддячити леді.

- Сподіваюсь, ми ще побачимось.

Згадавши ці слова королівського секретаря, Лукас спохмурнів.

- Сестра чекала на тебе… день за днем, місяць за місяцем… вона чекала, що ти прийдеш по неї! І ти міг! Геніальний юний Сіаль. Молодий герцог! Чутки про твоє повернення миттю досягли королівського палацу Лімерії! Але ти не повернувся до неї. Навіть не спробував зв’язатись!

- Де вона зараз?.. Що з нею?..

- Айша була замкнена у маєтку, - промовив Уіл, - коли їй виповнилось вісімнадцять років, королівська родина стала вимагати розторгенння заручин. Батько не зміг цьому протистояти.

- Уільям! – Лукас схопив юнака за плечі, - де зараз Айша?!