Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Свідок обвинувачення та інші історії 📚 - Українською

Читати книгу - "Свідок обвинувачення та інші історії"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Свідок обвинувачення та інші історії" автора Агата Крісті. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 42 43 44 ... 60
Перейти на сторінку:
злочин повинен відбутись о 8: 12, коли в нього буде алібі. Його єдина небезпека – це куля, яка точно лежить десь біля гонга і яку він не встигає забрати. Коли ми всі йдемо до кабінету, він її піднімає. Думає, що в такий напружений момент ніхто не помітить. Але я, я помічаю все! Я запитую його про це. Він якусь хвилину роздумує, а потім розігрує комедію! Він натякає, що підібрав шовковий пуп’янок, грає роль закоханого молодого чоловіка, що захищає даму серця. О, він дуже розумний, і якби ви не зривали маргаритки…

– Я не розумію, до чого тут вони.

– Не розумієте? Слухайте: на клумбі було лише чотири сліди, але коли ви збирали квіти, то мали б залишити набагато більше. Тому в проміжку між тим, як ви збирали квіти й коли повернулися за пуп’янком, хтось розрівняв клумбу. Це не садівник – той не працює після сьомої. Значить, це мав бути той, хто винен, то мав бути вбивця. Убивство було скоєне до того, як пролунав постріл.

– Але чому ніхто не почув справжнього пострілу? – запитав Гаррі.

– Глушник. Це доведуть, як і те, що револьвер кинули в кущі.

– Який ризик!

– Чому ризик? Усі були нагорі, одягалися до вечері. Це був дуже вдалий момент. Єдиною перешкодою була куля, проте навіть це, як він уважав, минуло добре.

Пуаро витягнув її.

– Він кинув її під дзеркало, коли ми з містером Дейлгаузом оглядали вікно.

– Ой! – Діана повернулася до Маршалла. – Джоне, одружуйся зі мною й забери мене звідси.

Барлінґ кашлянув.

– Моя дорога Діано, за умовами заповіту мого друга …

– Чхати я на них хотіла, – плакала дівчина. – Ми можемо малювати малюнки на асфальті.

– Немає потреби це робити, – сказав Гаррі. – Ді, ми поділимося порівну. Я не збираюся привласнювати все тільки тому, що в дядька були бзики.

Раптово почувся крик. Місіс Літчем Роше схопилася на ноги.

– Містере Пуаро! Дзеркало… Він же навмисне розбив його.

– Так, мадам.

– Ой! – Вона дивилася на детектива. – Але ж розбити дзеркало – до нещастя.

– Для містера Джефрі Кіна це ще й яке нещастя, – бадьоро сказав Пуаро.

Пісенька про шість пенсів

Сер Едвард Паллісер, королівський адвокат, жив у будинку номер дев’ять на вулиці Королеви Анни. Вулиця та була тупиком. У самому серці Вестмінстера, тут якось вдалося зберегти ту спокійну старосвітську атмосферу, що надто вирізнялася з безладу двадцятого століття. І це надзвичайно влаштовувало сера Едварда Паллісера.

Чоловік був одним із найвидатніших адвокатів з кримінального права свого часу, але тепер відійшов від справ і розважався тим, що зібрав чудову кримінологічну бібліотеку. Також він був автором праці «Спогади знаменитих злочинців».

Того вечора сер Едвард сидів перед каміном у своїй бібліотеці, посьорбуючи чудову чорну каву та похитуючи головою над томиком Ломброзо. Такі геніальні теорії – і повністю застарілі.

Двері тихо відчинилися, і по масивному ворсистому килиму до нього підійшов вишколений дворецький, що стримано прошепотів:

– Сер, вас бажає бачити молода леді.

– Молода леді? – здивувався сер Едвард.

То була надто незвична подія. Він було подумав, що то, мабуть, його небога, Етель, але ж у такому разі Армор так би й сказав.

– Леді не відрекомендувалася? – обережно перепитав адвокат.

– Ні, сер, та вона впевнена, що ви захочете побачитися з нею.

– Проведи її, – дозволив сер Едвард. Його приємно заінтригували.

Висока брюнетка років до тридцяти, у чудово скроєному чорному костюмі, у маленькому чорному капелюшку, підійшла до сера Едварда і з радістю простягла йому руку. Армор вийшов, безшумно зачинивши за собою двері.

– Сер Едвард, ви ж упізнали мене, еге ж? Я – Магдален Вон.

– Так, звісно.

Він привітно потис їй руку.

Тепер він чітко її згадав. Та подорож додому з Америки на «Сілурику». Та мила дитина – вона тоді була ще така юна. Він згадав, як упадав за нею у стриманій поважній світській манері. Вона була така чарівливо-юна, така пристрасна, повна захоплення та пошуку героя. У ній було все, щоб полонити серце чоловіка під шістдесят. Спогад додав тепла в потиск її руки.

– Як мило з вашого боку. Сідайте, будь ласка.

Адвокат запропонував їй м’яке крісло, невимушено почавши спокійну розмову і водночас гадаючи, чого ж вона прийшла. Коли ж, нарешті, беззмістовна балачка зійшла нанівець, запала тиша.

Рука дівчини то стискувала, то відпускала ручку крісла, гостя знервовано покусувала губи. Раптом вона випалила:

– Сер Едвард, мені потрібна ваша допомога.

Він здивувався й автоматично пробурмотів:

– Так?

Вона продовжила, уже голосніше.

– Ви говорили, що якби мені колись знадобилась ваша допомога, ви б зробили все, що змогли.

Так, чоловік так і сказав. Таке кажуть, особливо в мить розставання. Він навіть згадав, як здригнувся його голос, як він підніс її руку до своїх уст.

«Якщо я можу щось для вас зробити, пам’ятайте, я серйозно…»

Справді, таке кажуть… Але дуже-дуже рідко треба за ті свої слова відповідати! І, звісно, не після… скільки то минуло… дев’ять чи десять років.

Він швидко глянув на неї. Дівчина й досі була дуже приваблива, та, як на нього, утратила свою принаду: свіжий вигляд недоторканної юності. Обличчя стало навіть цікавіше, мабуть, на думку молодших чоловіків, та сер Едвард уже не відчував того припливу теплоти й схвильованості, які його пойняли наприкінці подорожі Атлантикою.

Обличчя Паллісера набуло типового для юристів розважливого вигляду. Він швидко кинув:

– Звісно, люба моя, я радий зробити все, що в моїх силах, та сумніваюся, що тепер хоч якось можу комусь допомогти.

Якщо він і готувався відступати, дівчина цього не помітила. Вона належала до тих людей, що можуть зосереджуватися лише на чомусь одному: у той момент її цікавила тільки власна проблема. Слова сера Едварда вона сприйняла як готовність допомогти.

– У нас жахливе горе, сер Едвард.

– У нас? Ви одружені?

– Ні, я мала на увазі брата. Ох! Та й у Вільяма з Емелі теж. Та маю вам пояснити. У мене є… була… тітка, міс Кребтрі. Можливо, ви читали про неї в газетах. Такий жах. Її вбили… Убили.

– А! – В очах адвоката промайнула зацікавленість. – Десь місяць тому, так?

Дівчина кивнула.

– Трохи менше, тижнів зо три.

– Так, я згадав. Її вдарили по голові у власному будинку. Винного так і не знайшли.

І знову Магдален Вон кивнула.

– Так, злочинця не схопили, і мені не віриться, що його спіймають. Бачите, можливо, і не треба нікого шукати.

– Що?

– Саме так. І це жахливо. Про це не згадували в газетах, але так гадає поліція. Вони знають, що тієї ночі в будинок ніхто

1 ... 42 43 44 ... 60
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Свідок обвинувачення та інші історії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Свідок обвинувачення та інші історії"