Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Свідок обвинувачення та інші історії 📚 - Українською

Читати книгу - "Свідок обвинувачення та інші історії"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Свідок обвинувачення та інші історії" автора Агата Крісті. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 43 44 45 ... 60
Перейти на сторінку:
не заходив.

– Тобто?

– Тобто це хтось із нас чотирьох. Це точно. Та поліція не знає, хто саме, і ми не знаємо. Ми не знаємо. І щоденно сидимо там, крадькома поглядаємо одне на одного й гадаємо. Ох, якби то був хтось сторонній, та я не розумію, як можна…

Сер Едвард дивився на дівчину з дедалі більшим інтересом.

– Ви маєте на увазі, що під підозрою всі члени сім’ї?

– Так. Поліція, звісно, цього не казала. Вони досить люб’язні та ввічливі. Але обнишпорили весь дім, допитали всіх, а Марту вже вкотре… І оскільки вони не знають, хто з нас, то вичікують. Мені так страшно, дуже страшно…

– Досить, моя люба дитино. Безумовно, ви перебільшуєте.

– Ні. Це хтось із нас чотирьох. Точно.

– Про яку четвірку ви говорите?

Магдален випрямилася й заговорила стриманіше:

– Метью і я. Тітка Лілі – наша двоюрідна бабуся. Вона була сестрою моєї бабці. Ми живемо в неї з чотирнадцяти років (знаєте, ми близнята). І ще Вільям Кребтрі, її небіж, син брата. Він теж там живе, з дружиною Емілі.

– Тітка підтримувала їх?

– Певною мірою. У нього є трохи грошенят, та він не надто здоровий і мусить жити вдома. Тихий, замріяний. Упевнена, що він не міг цього… Ой, мені навіть страшно про це думати.

– І досі не можу зрозуміти ситуацію. Можливо, ви погодитеся пригадати факти, якщо це вас не надто розтривожить.

– О, зовсім ні. Я розповім вам. Усе це досить чітко стоїть перед моїми очима, просто жах. Розумієте, ми пили чай, а потім розійшлись у своїх справах. Я – шити, Метью – друкувати статтю (він трохи цікавиться журналістикою), Вільям упорядковував свої марки. А Емілі навіть не спускалася до чаю. Вона випила ліки від головного болю й лягла. Тобто ми всі були зайняті. А коли о пів на восьму Марта ввійшла, щоб накривати на вечерю, тітка Лілі була… мертва. Її голова – жах такий – була розчавлена.

– Гадаю, знаряддя вбивства знайшли?

– Так. То було важке прес-пап’є, що завжди лежало на столику біля дверей. Поліція перевірила його на відбитки, але їх не було. Усе старанно витерто.

– А ваше перше припущення?

– Певно, що ми подумали на грабіжника. Дві чи три шухляди бюро було висунуто, начебто злодій щось шукав. Звісно, ми гадали, то був грабіжник. А тоді прибула поліція. Вони сказали, що тітка мертва принаймні годину, і запитали Марту, хто заходив до будинку, а та сказала, що ніхто. Усі вікна були замкнені зсередини, слідів злому не було, і тоді вони почали нас розпитувати…

Вона замовкла. Її груди здіймалися. А очі, налякані та благальні, шукали заспокоєння в погляді сера Едварда.

– А хто виграв від смерті вашої тітки?

– Усе дуже просто. Усі ми виграємо однаково. Вона заповіла, щоб її гроші розділили порівну між нами чотирма.

– А яка вартість її майна?

– Адвокат казав, що після сплати податку на спадщину залишиться близько вісімдесяти тисяч фунтів.

Від здивування сер Едвард широко розплющив очі.

– Сума досить солідна. Гадаю, ви знали про спадок тітки?

– Ні, для нас це виявилося несподіванкою. Тітка Лілі була надзвичайно ощадлива щодо грошей. Вона тримала лише одну покоївку й багато говорила про економію.

Сер Едвард замислено кивнув, а Магдален трохи потяглася вперед у кріслі.

– Ви мені допоможете, правда?

Її слова стали для сера Едварда неприємною несподіванкою саме в той момент, коли він зацікавився власне історією.

– Люба моя дівчинко, що я можу зробити? Якщо потрібна порада хорошого адвоката, я пораджу вам…

Вона перебила його.

– Ні. Мені це не потрібно. Я хочу, щоб ви допомогли мені особисто, як друг.

– Дуже мило з вашого боку, але…

– Я хочу, щоб ви приїхали в наш будинок. Хочу, щоб розпитали нас, побачили й розсудили все самі.

– Але, люба моя…

– Пам’ятаєте, ви обіцяли. Будь-де, будь-коли, сказали ви, якщо я потребуватиму допомоги.

Її очі з благанням і впевненістю дивилися на нього. Він відчув сором і дивну зворушеність. Та разюча щирість, абсолютна віра в дурнувату обіцянку десятирічної давнини, як у непорушне зобов’язання. Скільки чоловіків проказували ті самі слова – майже кліше, – і лише до одиниць потім зверталися виконати обіцянку.

Він досить непереконливо промовив:

– Упевнений, що існує багато людей, які порадять вам щось краще, ніж я.

– Природно, у мене багато друзів. – (Його потішила її наївна самовпевненість.) – Але, бачите, ніхто з них не настільки розумний. Не такі, як ви. Ви звикли розпитувати людей. З таким досвідом ви мусите знати.

– Знати що?

– Винна чи невинна людина.

Він хмуро посміхнувся. Адвокат лестив собі, що зазвичай і справді знав. Проте в багатьох випадках його особиста думка відрізнялася від думки присяжних.

Знервована Магдален відсунула капелюшок з чола, оглянула кімнату та сказала:

– Тут так тихо. Хіба вам іноді не хочеться трохи галасу?

Глухий кут! Мимоволі її слова, сказані випадково, зачепили його за живе. Глухий кут. Так, завжди є вихід, шлях, яким ти прийшов, шлях назад, до світу. Щось нестримне, юне стрепенулося в ньому. Її щира віра зачепила найкраще в його душі, а стан проблеми розбудив у ньому криміналіста. Він захотів побачити тих людей, про яких вона розповідала. Прагнув скласти про них своє враження.

Паллісер сказав:

– Якщо ви справді переконані, що я можу бути корисний… Та пам’ятайте, я нічого не обіцяю.

Він очікував, що її переповнить радість, та вона сказала дуже спокійно.

– Я знала, що ви відгукнетеся. Завжди вважала вас справжнім другом. Підете зі мною просто зараз?

– Ні. Гадаю, буде краще, якщо я відвідаю вас завтра. Можна дізнатися ім’я й адресу юриста міс Кребтрі? Можливо, у мене виникне до нього кілька запитань.

Вона записала їх і дала адвокату. Потім підвелася й досить соромливо промовила:

– Я… я справді страшенно вдячна вам. До побачення.

– А ваша адреса?

– Про що я тільки думаю! Челсі, Палатайн-Вок, вісімнадцять.

* * *

Наступного дня о третій годині сер Едвард Паллісер стриманим розміреним кроком підійшов до будинку вісімнадцять на Палатайн-Вок. Перед тим він уже дещо дізнався. Зранку адвокат заїхав до Скотленд-Ярду, де помічником комісара був його давній друг, а також поговорив з юристом покійної міс Кребтрі. У результаті картина трохи прояснилася. Розпорядження міс Кребтрі були дещо дивні. Вона ніколи не користувалася чековою книжкою. Натомість мала звичку писати своєму юристові й просити, щоб він готував для неї певні суми грошей у п’ятифунтових купюрах. Майже завжди однакова сума. Три сотні фунтів чотири рази на рік. Вона сама приїжджала за ними у фіакрі, вважаючи його єдиним безпечним засобом для пересування. З інших причин жінка ніколи

1 ... 43 44 45 ... 60
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Свідок обвинувачення та інші історії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Свідок обвинувачення та інші історії"