Читати книгу - "Випробування невинуватістю"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– То ви знайдете саму себе чи хоча б відчуєте себе кимось?
– Так, – погодилась Естер. – Саме так. Звісно, тепер я усвідомлюю, що поводилася, як нерозумна дитина. Проте, докторе Калґарі, ви навіть не уявляєте, як я хочу, щоб мама зараз була живою. Адже це так несправедливо – несправедливо щодо до неї. Вона так багато для нас зробила й так багато нам дала. А ми натомість не дали їй нічого. І тепер уже надто пізно. – Вона замовкла. – Ось чому, – підсумувала вона, раптово збадьорившись, – я вирішила більше не бути дурненькою та інфантильною. І ви допоможете мені, чи не так?
– Я вже пообіцяв, що зроблю все на світі, щоб вам допомогти.
Естер мило йому всміхнулася.
– Опишіть мені, – попросив він, – що саме відбувається.
– Саме те, що я й передбачала, – почала дівчина. – Ми всі глипаємо один на одного, щось собі мудруємо і нічого не знаємо. Батько дивиться на Ґвенду й думає, що, можливо, то вона. Вона невпевнено дивиться на батька. Сумніваюся, що тепер вони одружаться. Все зіпсовано. Тіна вважає, що Мікі якось до того причетний. Не знаю чому, бо того вечора він був відсутній. А Кірстен припускає, що це вчинила я, тож намагається мене захистити. І Мері – це моя старша сестра, з якою ви не зустрічалися – підозрює, що це зробила Кірстен.
– Естер, а ви як думаєте? Хто це зробив?
– Я? – злякано спитала Естер.
– Так, ви, – наполіг Калґарі. – Думаю, ви розумієте, як мені важливо це знати.
Естер простягнула руки.
– Не знаю, – слізно вигукнула вона. – Я просто не знаю. Я… Це жахливо, але я боюся всіх. Складається враження, що кожен приховує ще одне обличчя. Лиховісне, незнайоме обличчя. Я не впевнена навіть, що батько – це батько. А Кірстен говорить, що я нікому не повинна довіряти, навіть їй. Я дивлюся на Мері та відчуваю, що нічого про неї не знаю. І Ґвенда – мені завжди подобалася Ґвенда. Я раділа, що батько збирається з нею одружитися. Але тепер я більше не впевнена в Ґвенді. Я сприймаю її як якусь інакшу, безжалісну і мстиву. Я не знаю, хто є хто. І всі навколо страшенно нещасні.
– Так, – погодився Калґарі, – я добре це собі уявляю.
– Так багато нещастя, – додала Естер, – що я навіть відчуваю: убивця теж нещасний. І йому, мабуть, зараз найгірше… Як ви гадаєте, це можливо?
– Гадаю, можливо, – сказав Калґарі. – Проте сумніваюся… Звісно, я не експерт, однак сумніваюся, що вбивці спроможні бути нещасними.
– А чому ні? Як на мене, це найгірше відчуття: знати, що ти когось убив.
– Так, – підтвердив Калґарі, – це страшна річ. Тому, вочевидь, лише два типи людей можуть бути вбивцями. Такі, кого не страшить когось убити, такі, хто каже собі: «Ну, звісно, жаль було це робити, але так було потрібно для мого благополуччя. Зрештою, це не моя вина. Я просто повинен був це зробити». Або ж…
– Так? – спитала Естер. – Який інший тип убивць?
– Зауважте, це лише мої припущення, я не знаю, проте припускаю, що якби ви були, як ви це називаєте, іншим типом убивці, то не змогли б жити зі своїм нещастям від того, що ви зробили. Ви тоді мусили б або ж зізнатися, або переписати для себе цю історію. Звалити провину на когось іншого, зі словами: «Я б ніколи так не вчинила, якби таке-от не сталося. Я не вбивця, тому що я не хотіла цього робити. Просто так сталося, це не я, просто така доля». Ви розумієте, про що я?
– Так, – відповіла Естер, – і це дуже цікаво. – Вона прикрила очі. – Я просто намагаюся думати.
– Так, Естер, – погодився Калґарі, – думайте. Думайте якомога глибше, оскільки, щоб допомогти вам, я мушу бачити все вашими очима.
– Мікі ненавидів матір, – повільно промовила Естер. – Завжди ненавидів… Хтозна-чому. Тіна, здається, любила її. Ґвенда не любила. Кірстен завжди була лояльною до матері, хоча не завжди визнавала мамину слушність щодо всього, що робила. Батько… – вона надовго замовкла.
– Так? – підказав Калґарі.
– Батько дуже змінився, – знайшлася з відповіддю Естер. – Після маминої смерті, знаєте, він став зовсім інакшим. Не таким, так би мовити, відстороненим. Він став більш людяним, більш живим. Але тепер він повернувся в тінь, і до нього не дістатися. Я не знаю, що він відчував до мами, справді не знаю. Гадаю, коли вони одружувалися, він її любив. Вони ніколи не сварилися, але я не знаю, що він до неї відчував. О, – вона знову махнула руками, – нікому ж не відомо, що відчувають інші, хіба ні? Я про те, що ховається за їхніми обличчями, за їхніми добрими повсякденними словами? Можливо, вони сповнені ненависті, любові чи відчаю, а нікому не відомо! Це страшно… О, докторе Калґарі, це страшно!
Він узяв її руки в свої.
– Ви більше не дитина, – заговорив він. – Тільки дітям буває страшно. Естер, ви доросла. Ви – жінка. – Він відпустив її руки й тим самим тоном продовжив: – Ви маєте де зупинитися в Лондоні?
Естер розгубилася.
– Мабуть, що так. Я не знаю. Мати зазвичай зупинялася в «Кертісі».
– Ну, це дуже хороший, тихий готель. На вашому місці я б поїхав туди та забронював собі номер.
– Я зроблю все, що скажете, – запевнила Естер.
– Гарна дівчинка, – похвалив Калґарі. – Котра година? – Він поглянув на годинник. – О, вже майже сьома. Припустімо, ви зараз підете та забронюєте собі номер, а я приїду приблизно за чверть до восьмої, щоб запросити вас на вечерю. Як вам таке?
– Звучить чудово, – погодилась Естер. – Ви це серйозно?
– Так, – відповів Калґарі, – я серйозно.
– А потім що? Що далі? Я ж не можу залишитися в «Кертісі» назавжди?
– Ваш обрій, здається, завжди межує з нескінченністю, – промовив Калґарі.
– Ви смієтеся з
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Випробування невинуватістю», після закриття браузера.