Читати книгу - "Талса.Тінь секвої, Andrew Kyrich "

Відчуття тривоги накочувалося хвилями, змушуючи серце битись швидше. Джейкобу здавалося, що він опинився на порозі відкриття чогось жахливого, але водночас він боявся за тих, хто йому дорогий, особливо за Ендрю. Що, якщо він помилився, коли втягнув брата в це розслідування? Що, якщо це вже почало ставити його під загрозу?

Сидячи на дивані з чашкою кави, Джейкоб відчував, як ці страхи повільно, але невблаганно стискають його, змушуючи задуматися, чи зможе він захистити себе і своїх близьких від тієї сили, що захоплює Талсу, чи це лише початок кінця. Джейкоб сидів, втупившись у чашку кави, коли раптом його телефон задзвонив, і екран висвітив ім’я Ендрю. Він миттєво схопив слухавку, серце стрибнуло в грудях. Усі його тривожні думки, страхи й підозри, що накопичувалися останні кілька годин, вирували в голові.

— Ендрю! — Джейкоб відповів на дзвінок майже одразу, його голос звучав занадто різко.

На іншому кінці лінії почувся спокійний голос брата:

— Привіт, Джейкобе. Вибач, що не відповідав раніше, був на нараді. Що трапилося?

Джейкоб на мить замовк, відчуваючи, як напруга починає спадати, але тривога все ще глибоко сиділа в його серці.

— Нараді, — повільно повторив він, ніби намагаючись зрозуміти сам себе. — Я думав, що з тобою щось сталося. Ти не відповідав, і я… Я почав переживати.

Ендрю намагався його заспокоїти, пояснюючи, що наради іноді затягуються, а телефон просто залишив у кишені куртки, не почувши дзвінка. Але Джейкоб все ще не міг повністю позбутися своїх переживань.

— Ти впевнений, що все в порядку? — запитав він, його голос все ще трохи тремтів. — Нічого дивного не сталося? Нічого, про що варто було б знати?

Ендрю трохи розгубився від настирливості брата:

— Так, все нормально, Джейкобе. Я просто був зайнятий. Але ти сам виглядаєш стурбованим. Що трапилося?

Джейкоб намагався зібрати думки, щоб пояснити, що його турбує, але важкі образи парку, символи секвої та невідомий страх все ще не відпускали його. Він усвідомлював, що його хвилювання, можливо, було перебільшеним, але водночас відчував, що не може просто ігнорувати ці почуття.

Стараючись приховати своє занепокоєння, Джейкоб тихо зітхнув і сказав:

— Вибач, Ендрю, що турбую тебе. Просто я переживаю через те, що втягнув тебе в цю небезпечну справу з пошуками таємного культу. Я знаю, що це може бути небезпечно, і не хочу, щоб ти постраждав.

На іншому кінці лінії Ендрю спокійно відповів, його голос звучав тепло і підтримуюче:

— Джейкобе, ти знаєш, що я не боюся ризикувати, особливо коли йдеться про щось таке важливе. Ми разом у цьому. Ти завжди був на моєму боці, тепер моя черга підтримати тебе. І не варто переживати за мене — я буду обережним, обіцяю. Якщо щось піде не так, ми завжди можемо повернутися назад і переглянути наші плани.

Ендрю продовжував заспокоювати брата, намагаючись зняти з його плечей хоча б частину тягаря:

— Знаєш, я завжди вважав тебе сильним і витривалим. Ти завжди знаходиш вихід, навіть у найскладніших ситуаціях. І я вірю, що разом ми впораємося з цим. Але ти не повинен тягнути все на собі — ми команда. Якщо щось піде не так, я завжди поруч.

Джейкоб, трохи розслабившись, почув у голосі Ендрю непохитну впевненість і відданість. Йому стало легше, хоча тривога все ще залишалася в ньому, як тихий відгомін того, що він пережив цього дня.

— Дякую, брате, — нарешті сказав він. — Просто... сьогодні був дивний день. Я знайшов дещо, що мене непокоїть. Хотів би розповісти тобі.

Джейкоб глибоко вдихнув і почав свою розповідь, намагаючись зв’язати всі події дня в єдину логічну послідовність:

— Це почалося ще вночі, коли я побачив ті дивні вогні в парку, такі ж, як місяць тому. Спочатку я подумав, що це знову якесь хибне сприйняття чогось звичайного або випадковість, але щось змусило мене піти подивитися ближче. Я вирушив туди, намагаючись не привертати до себе уваги, прокрався через парк, наче повернувся до тих часів, коли мені по службі доводилося маскуватися для розвідки.

Ендрю уважно слухав, не перебиваючи, а Джейкоб продовжив:

— Я дійшов до місця і знайшов зручну позицію для спостереження — це, напевно, навички снайпера. Але як тільки я спробував щось розгледіти, вогні раптово згасли, і люди, які там були, розбіглися в різні боки. Деякі з них несли важкий згорток. Це виглядало так, ніби вони були налякані чимось... або кимось. Я спробував прослідкувати за ними, рухаючись через кущі, але вони просто зникли, наче розчинилися в тіні.

Джейкоб зробив паузу, щоб перевести подих, а потім продовжив:

— Я повернувся до того місця, де бачив фургон кур'єрської служби, і виявив ледь помітні сліди, що вели до нього. На вулиці панувала тиша, лише місяць освітлював навколишнє. Я вирішив повернутися до місця зборів, щоб ретельніше його оглянути. Коли я туди дістався, побачив лише затухаюче вогнище. Нічого підозрілого, окрім кількох слідів на землі та сірників. Здавалося, що вони поспіхом намагалися приховати всі сліди. Патрульні, яких я викликав, не сприйняли мене серйозно — сказали, що, напевно, це просто молодь розважалася. Але я не вірю, що все було так просто.

Ендрю, який за цей час трохи краще зрозумів переживання брата, тихо запитав: