Читати книгу - "Остання крапля, Галина Цікіна"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Воно наче з іншої планети. І так, до речі, несподівано з’явилося в моєму житті.
— Гм… — відпила вина Таня. Вероніка помітила, що з кожним ковтком подруга все менше кривиться. — Так само як і Андрій.
— Схоже, комусь на сьогодні вистачить «Мерло», — Вероніка відставила пляшку з вином на свій край столу.
— Він весь час біля тебе в’ється. По-моєму, ти єдина, хто не здогадується, що він у тебе закоханий.
Вероніка видихнула й налила собі ще вина.
— Тільки не кажи, що тебе лякає його минуле?
— Не минуле, а його ставлення до цього минулого. Я нарешті зрозуміла, чому він такий замкнутий. І взагалі здається, що думками він ще й досі десь там.
— Хтось убив його дружину, а всі стрілки перевели на нього — я б ще й не така замкнута була.
— Та-а-а-ак, одне я знаю точно. Алкоголь убиває в тобі всю стриманість і толерантність.
Таня відібрала з рук подруги пляшку й наповнила знову свій келих.
— То що ти відчуваєш до Андрія? — запитала вона.
«Схоже, алкоголь був поганою ідеєю», — подумала Вероніка.
— Тільки не кажи, що тобі подобається Кучеров! — продовжувала допит Таня.
— Почекай, ти й про Кучерова знаєш?
— Подруго, таке відчуття, що ти не тут виросла й ні сном ні духом, із якою швидкістю нашою вулицею поширюються плітки.
Вероніці не подобалося, в яке русло заходить їхня розмова, але вона добре знала, що якщо вже Таня випила більше келиха, то її не спинити.
— У нас із Тарасом нічого немає і бути не може, — укотре спробувала виправдатися Вероніка.
— Напевно, він так не вважає, бо я чула, що таки подав на розлучення.
— Що?! Кучерові розлучаються? — здивувалася Вероніка. Вона навіть відставила келих, задумавшись.
— Жінко, покинь це, — Таня кинула на подругу гострий погляд. — У них троє дітей.
— Фу-у-ух-х-х… — Вероніка зібрала все своє терпіння в одну фразу. — Таню, між нами нічого нема.
Тетяна теж зітхнула, а за хвилину тяжкої мовчанки мовила:
— Ти пробач, що я тебе допитувала, і взагалі, що лізу не у свої справи. Це було неввічливо.
— Та ні, насправді ти маєш рацію, — Вероніка кинула Носику ще шматок ковбаси. — Я знаю, що все це неправильно, і кожного разу, коли Тарас наближається, я хочу послати його геть, але не можу. І не розумію чому.
— А Андрій?
— Андрій? — Вероніка усміхнулася, згадавши останній казус. — Інколи здається, що я його знаю все життя, а інколи він такий чужий-чужий, що аж страшно…
— Ого… — потягнула Тетяна.
— Так, мені теж уже досить, напевне, — відставила пляшку Вероніка.
— Згодна, завтра треба бути у формі.
— А що в нас завтра?
Таня на хвилинку задумалася, добираючи правильні слова:
— Я завтра повертаюся додому.
— Чому? — спокійно запитала Вероніка.
— Мені з тобою добре, але вже час… переладнати будинок.
— Може, почекаєш, доки спіймають убивцю матері?
— Це може тривати місяці, роки, а може, і взагалі винний залишиться без покарання. Я ж не можу весь час бути твоєю квартиранткою.
— Ну що ж, якщо ти вирішила…
— Я ще дещо вирішила, — Таня закусила губу, — хочу запропонувати Софії пожити в себе.
— Що ти хочеш зробити? — не втрималася від вигуку Вероніка.
— Я розумію, що лізти в чужу родину неправильно, але ж ти бачила, як він до неї ставиться. Усі, чорт забирай, це бачать, але ніхто нічого не робить. Я не раз чула від матері, що Софії нема куди йти. То хоч запропоную їй якусь альтернативу.
— Ох, Таню, — Вероніка була вражена добротою і наївністю подруги, — зазвичай не все так просто.
— А що тут складного? Думаю, ніхто не стане жити з катом, якщо матиме шляхи для відступу.
Вероніка заплющила очі, намагаючись стримати появу кольорових картинок.
— Жінко, не хвилюйся, а то знову бачитимеш усі звуки довкола, — мовила Таня.
— Просто те, що ти вигадала, дуже-дуже благородно… і дуже-дуже небезпечно.
— А що тут небезпечного?
— А ти не думала, що Антон може бути вбивцею? Та навіть якщо й не він забрав
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Остання крапля, Галина Цікіна», після закриття браузера.