Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Остання крапля, Галина Цікіна 📚 - Українською

Читати книгу - "Остання крапля, Галина Цікіна"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Остання крапля" автора Галина Цікіна. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 42 43 44 ... 75
Перейти на сторінку:
уже був на її руках.

— Воно наче з іншої планети. І так, до речі, несподівано з’явилося в моєму житті.

— Гм… — відпила вина Таня. Вероніка помітила, що з кожним ковтком подруга все менше кривиться. — Так само як і Андрій.

— Схоже, комусь на сьогодні вистачить «Мерло», — Вероніка відставила пляшку з вином на свій край столу.

— Він весь час біля тебе в’ється. По-моєму, ти єдина, хто не здогадується, що він у тебе закоханий.

Вероніка видихнула й налила собі ще вина.

— Тільки не кажи, що тебе лякає його минуле?

— Не минуле, а його ставлення до цього минулого. Я нарешті зрозуміла, чому він такий замкнутий. І взагалі здається, що думками він ще й досі десь там.

— Хтось убив його дружину, а всі стрілки перевели на нього — я б ще й не така замкнута була.

— Та-а-а-ак, одне я знаю точно. Алкоголь убиває в тобі всю стриманість і толерантність.

Таня відібрала з рук подруги пляшку й наповнила знову свій келих.

— То що ти відчуваєш до Андрія? — запитала вона.

«Схоже, алкоголь був поганою ідеєю», — подумала Вероніка.

— Тільки не кажи, що тобі подобається Кучеров! — продовжувала допит Таня.

— Почекай, ти й про Кучерова знаєш?

— Подруго, таке відчуття, що ти не тут виросла й ні сном ні духом, із якою швидкістю нашою вулицею поширюються плітки.

Вероніці не подобалося, в яке русло заходить їхня розмова, але вона добре знала, що якщо вже Таня випила більше келиха, то її не спинити.

— У нас із Тарасом нічого немає і бути не може, — укотре спробувала виправдатися Вероніка.

— Напевно, він так не вважає, бо я чула, що таки подав на розлучення.

— Що?! Кучерові розлучаються? — здивувалася Вероніка. Вона навіть відставила келих, задумавшись.

— Жінко, покинь це, — Таня кинула на подругу гострий погляд. — У них троє дітей.

— Фу-у-ух-х-х… — Вероніка зібрала все своє терпіння в одну фразу. — Таню, між нами нічого нема.

Тетяна теж зітхнула, а за хвилину тяжкої мовчанки мовила:

— Ти пробач, що я тебе допитувала, і взагалі, що лізу не у свої справи. Це було неввічливо.

— Та ні, насправді ти маєш рацію, — Вероніка кинула Носику ще шматок ковбаси. — Я знаю, що все це неправильно, і кожного разу, коли Тарас наближається, я хочу послати його геть, але не можу. І не розумію чому.

— А Андрій?

— Андрій? — Вероніка усміхнулася, згадавши останній казус. — Інколи здається, що я його знаю все життя, а інколи він такий чужий-чужий, що аж страшно…

— Ого… — потягнула Тетяна.

— Так, мені теж уже досить, напевне, — відставила пляшку Вероніка.

— Згодна, завтра треба бути у формі.

— А що в нас завтра?

Таня на хвилинку задумалася, добираючи правильні слова:

— Я завтра повертаюся додому.

— Чому? — спокійно запитала Вероніка.

— Мені з тобою добре, але вже час… переладнати будинок.

— Може, почекаєш, доки спіймають убивцю матері?

— Це може тривати місяці, роки, а може, і взагалі винний залишиться без покарання. Я ж не можу весь час бути твоєю квартиранткою.

— Ну що ж, якщо ти вирішила…

— Я ще дещо вирішила, — Таня закусила губу, — хочу запропонувати Софії пожити в себе.

— Що ти хочеш зробити? — не втрималася від вигуку Вероніка.

— Я розумію, що лізти в чужу родину неправильно, але ж ти бачила, як він до неї ставиться. Усі, чорт забирай, це бачать, але ніхто нічого не робить. Я не раз чула від матері, що Софії нема куди йти. То хоч запропоную їй якусь альтернативу.

— Ох, Таню, — Вероніка була вражена добротою і наївністю подруги, — зазвичай не все так просто.

— А що тут складного? Думаю, ніхто не стане жити з катом, якщо матиме шляхи для відступу.

Вероніка заплющила очі, намагаючись стримати появу кольорових картинок.

— Жінко, не хвилюйся, а то знову бачитимеш усі звуки довкола, — мовила Таня.

— Просто те, що ти вигадала, дуже-дуже благородно… і дуже-дуже небезпечно.

— А що тут небезпечного?

— А ти не думала, що Антон може бути вбивцею? Та навіть якщо й не він забрав

1 ... 42 43 44 ... 75
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Остання крапля, Галина Цікіна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Остання крапля, Галина Цікіна"