Читати книгу - "Підкорити айсберг, Яніна Стець"

“Справді, дуже мило виглядає,” — погодився Матвій, заробивши у бабусі додаткові бали. Ліка бачила веселі, ледь вловимі вогники в його очах. Вміє контролювати свої емоції, гад. Якби вона знала його гірше, то подумала б, що він говорить цілком серйозно. Ну, за що їй такі випробування? І нащо ба тільки притягла той дурнуватий альбом? Якби знала, що так вийде, давно б спалила ті кляті фотки.

Коли розглядання альбому нарешті закінчилося, Матвій подякував за гостинність і попросив Ліку збиратися. Першим поривом було відмовитися і поїхати собі на автобусі, але це б викликало підозри у бабусі, тому робити нічого. Ліка зібралася з силами — поїздка буде не з простих. Попрощавшись з бабусею, пообіцявши скоро навідатися, вони спустилися до машини. Ніхто з них не розпочинав розмову, поки не сіли в авто. Ліка не витримала першою.

“Для чого ти приїхав?” — запитала, уникаючи його погляду.

“Я ж казав, поговорити.” Не схоже, що він дуже хотів говорити — принаймні зараз не був розмовливим.

“Про що? Завтра можна було поговорити.” Ліка хотіла отримати відповіді на свої запитання.

“Ти всі вихідні мене ігнорувала,” — так ніби це мало все пояснити, відповів він.

“Я не ігнорувала! Просто вихідні — це вихідні. У мене є свої справи, і я не зобов’язана витрачати їх на тебе.” Ліка намагалася говорити впевнено; їй хотілося, щоб її слова були такими ж байдужими, як буває в нього.

“Відповісти на повідомлення займає пів хвилини.”

Ліка розуміла, що так вони ні до чого не дійдуть — пустий обмін претензіями.

“Як ти взагалі дізнався, де я?” — це питання дійсно її непокоїло.

“Це було не складно. Мені допомогла твоя подруга Саша. Вона сказала, де ти, і дала адресу,” — пояснив чоловік.

“От Сашка! Як вона могла так мене підставити?” — подумала Ліка, а в Матвія запитала: “А Сашу ти як знайшов? Ви ж не знайомі?”

“Це ще простіше: знайшов у тебе в соцмережах. Ти казала, що маєш подруг Олю і Сашу. Оль у тебе в друзях аж чотири, а Саша одна.”

“Ну ти дивись, який детектив пропадає,” — знову подумала Ліка.

“Ясно, але я не можу зрозуміти, для чого стільки зусиль. Може, поясниш нарешті? Ти не схожий на людину, яка вихідними переслідує своїх підлеглих.”

Матвій зупинив машину на заправці. Він перевів на Ліку пильний погляд, в якому було щось...

“Давай візьмемо каву і поговоримо нормально,” — запропонував, не відводячи погляду.

“Я вже давно пропоную нормально поговорити,” — пробубніла Ліка.

Коли він повернувся з напоями в руках, Ліка стояла біля машини — їй чомусь захотілося вийти з салону, зробити ковток повітря.

“Ось, тримай,” — протягнув їй стаканчик з капучино.

“Слухаю,” — буркнула Ліка.

“Вибач,” — сказав він, дивлячись їй у очі. Було видно, що вибачення дається йому не просто. Ліка, вражена, не знала, що сказати. Це просте слово подіяло на неї неймовірно сильно. Сам Загорський Матвій розшукав її, приїхав в інше місто, щоб сказати “вибач”. Це дорого вартувало.

“Вибач, що зірвався тоді на тебе. Просто день був дурний.” Неймовірно, Загорський виправдовувався.

“Ти міг вибачитися завтра. Я теж винна, не треба було лізти...”

“Ні, ти не винна. Я хотів відразу після наради перепросити, але ти зникла, і на дзвінки мої не відповідала.” Він прибрав з її обличчя пасмо неслухняного волосся і заправив його за вухо. Ліка відчула, як по тілу пробігли мурахи — його близькість зводила з розуму. Матвій провів кінчиками пальців по її щоці, потім великим пальцем торкнувся нижньої губи, змушуючи заплющити очі. Він нахилився до її обличчя, цілуючи в губи. Поцілунок був дуже ніжним, він ледь торкався її губ своїми, ніби просячи дозволу, боячись сполохати. Ліка тонула в вирі емоцій, цей чоловік був для неї чимось особливим.
Він неохоче відірвався від її губ, притиснувши дівчину до грудей прошипотів їй у волосся:
“Поїхали?”