Читати книгу - "Кров на твоїх руках, Мара Найт"

Роуз підняла очі на Картнера, який, здавалося, трохи розслабився після розмови. Їй не хотілося, щоб цей вечір закінчувався важкими думками про небезпеку. Тому, трохи повагавшись, вона запропонувала:

— Знаєте, можливо, давайте подивимося телевізор? Щось легке, щоб трохи відволіктися.

Картнер здивовано підняв брову, але потім кивнув.
— Це звучить як хороша ідея. Що ти хочеш подивитися?

Роуз задумалася, спершись ліктем на стіл.
— Ну, може, щось святкове? Хоча я не проти чогось смішного. Головне, щоб не хорор, бо після останнього походу в кіно мені вистачить кошмарів на тиждень.

Картнер посміхнувся куточком губ.
— Добре. Думаю, я знайду щось підходяще.

Вони разом пройшли у вітальню, де стояв великий телевізор. Роуз зручно вмостилася на дивані, підтягнувши ноги під себе, а Картнер взяв пульт і почав переглядати канали. Зрештою, він зупинився на фільмі, який був класичною різдвяною комедією.

— Це підійде? — спитав він, поглянувши на неї.

Роуз посміхнулася і кивнула.
— Ідеально.

Фільм почався, і кімнату наповнив теплий сміх героїв та святковий настрій. Картнер сів поруч із нею, залишаючи між ними трохи простору, але його присутність здавалася заспокійливою.

Роуз потягнулася за пледом, який лежав на підлокітнику дивана, і накрила ним ноги. Вона трохи боковим поглядом спостерігала за Картнером, який був занурений у сюжет, але здавалося, що думки його час від часу відволікалися.

— Вам подобаються такі фільми? — запитала вона, перериваючи тишу.

Картнер перевів погляд на неї й на мить задумався.
— Рідко дивлюся подібне, але… думаю, іноді це корисно. Вони нагадують про щось важливе, навіть якщо здаються трохи банальними.

Роуз посміхнулася.
— Ви маєте рацію. Іноді ми так захоплюємося проблемами, що забуваємо радіти простим речам.

Вони продовжили дивитися фільм, а сміх і тепло поступово витіснили напругу цього непростого дня. Роуз почувалася вперше за довгий час спокійною, ніби перебувала в безпеці. А Картнер, хоч і не подавав виду, здавався трохи менш напруженим, наче на мить дозволив собі просто бути тут і зараз.

Фільм наближався до свого завершення, але тепла атмосфера у вітальні зробила своє. Роуз, загорнувшись у плед, ледь помітно почала клювати носом. Спочатку вона намагалася боротися з сонливістю, але комфортна обстановка, приглушене світло й м'який голос акторів на екрані взяли верх.

Вона не помітила, як її голова нахилилася ближче до Картнера, і врешті-решт вона зручно вмостилася на його плечі. Його тіло напружилося від несподіваного дотику, але він не став її будити.

Картнер обережно повернув голову й глянув на неї. Її обличчя було розслаблене, дихання рівне. Здавалося, що вона нарешті знайшла хоча б хвилину спокою після всього, що сталося останніми днями.

На мить він дозволив собі просто насолодитися цією миттю. Її близькість здавалася дивною і водночас природною. Його рука злегка ковзнула, щоб підтримати її, коли вона трохи змістилася уві сні, притулившись до нього ще щільніше.

Фільм уже закінчився, і телевізор тепер лише м'яко світив на всю кімнату. Картнер, не бажаючи турбувати Роуз, сидів тихо, навіть не намагаючись змінити положення. Його думки кружляли навколо однієї ідеї: як сильно вона вплинула на нього.

Через деякий час він зітхнув, обережно нахилився й прошепотів:
— Роуз… якщо б ти тільки знала, як важко це все стримувати.

Але вона не почула. Її сон був занадто міцним. Картнер лише злегка посміхнувся, більше собі, ніж їй, і залишився на місці, розуміючи, що, напевно, це найкраще, що він може зробити для неї зараз: просто бути поруч.

Картнер, дивлячись на Роуз, яка мирно спала на його плечі, зрозумів, що їй буде незручно залишатися тут на дивані. Він обережно зсунув плед і, намагаючись не розбудити, нахилився, щоб підхопити її на руки.

Коли він обережно підняв її, Роуз інстинктивно обхопила його за шию, притискаючись ще ближче. Її пальці стислися в його сорочці, наче вона боялася впасти, навіть уві сні. Картнер ледь помітно посміхнувся, відчувши її довіру, і, притримуючи її міцно, рушив сходами на другий поверх.

Кроки були обережними, щоб не розбудити її, але кожен рух здавався йому дивно значущим. Він відчував тепло її тіла, її м'яке дихання, яке торкалося його шиї. Це викликало в нього змішані почуття: радість від її близькості та тихе хвилювання від власних емоцій.

Опинившись біля дверей її кімнати, він тихо відчинив їх ногою. Заходячи всередину, Картнер підійшов до ліжка й обережно опустив Роуз на м'яку постіль. Її руки ще трималися за нього, але тепер слабше. Він повільно розтиснув її пальці, щоб не розбудити її, і вкрив її ковдрою.

Перш ніж вийти, він нахилився й м'яко торкнувся губами її скроні.
— Спи спокійно, Роуз, — прошепотів він, спостерігаючи за її мирним обличчям.

Він тихо вийшов із кімнати, зачинивши за собою двері. На його обличчі залишалася тінь усмішки, але в очах читалося щось більше — хвилювання й почуття, які він не міг повністю приглушити.