Читати книгу - "Його інвестиція. Міняю інвестора. Частина 2., Лія Серебро, Олена Арматіна"

Я пирхнула сама з себе. Ні, це не про мене. Я не з тих, хто буде сидіти вдома й рахувати дні, поки хтось вирішить подати мені милостиню у вигляді уваги. У моїй крові щось інше. Жага руху, жага свободи.

Я задумалася. От мої батьки. Вони ж завжди намагалися тримати мене в рамках. Правильна школа, правильні подруги, правильні мрії. Але як тільки я відчула волю, цей запах світу без правил — все, мене було не зупинити. І як я тепер маю пояснити їм, що я не їх ідеальна дитина, яка п’є кефір о дев’ятій вечора і лягає спати? Ні, це не я.

Та й діти. Чесно? Я сама до кінця не знаю, як усе це сталося. Вагітність — це взагалі окремий всесвіт. Я ж хотіла всього іншого: подорожей, пригод, якихось неймовірних проєктів, які запалюють серце. А тепер? Чи зможу я колись сказати своїй дитині, що її поява — це не запланована авантюра, а щось справжнє? Що це… ну… найкраще, що могло статися?

Я скосила погляд на свою руку, яка мимоволі лягла на живіт. "Чи можу я бути хорошою матір’ю? Чи є в мені щось, що зможе замінити цій дитині батька, який навіть не встиг побачити її? Чи не стане вона черговим моїм доказом того, що я просто біжу від відповідальності, вигадуючи все нові пригоди?"

Але ж це я. Я не така, як усі. Мої батьки вважали, що в старості я принесу їм той омріяний стакан води. Та ось у чому штука: я ніколи не любила стакан води настільки, щоб усе своє життя будувати навколо нього.

Смішно. Вони завжди називали мене авантюристкою. А я? А я довела, що вони мали рацію. Але чи це погано? У світі ж є стільки цікавого. Настільки багато речей, які варто побачити, почути, відчути, що стояти на місці й боятися зробити крок просто неможливо.

Я зітхнула й заплющила очі. Усі ці думки знову змішалися в хаотичну мозаїку. Але одне я знала точно: я не була ідеальною донькою. Не стану ідеальною матір’ю. Та, може, саме в цьому і є мій шлях? Жити, не боячись помилок, не озираючись на те, хто що скаже.

Бо якщо ти живеш лише заради того, щоб хтось колись приніс тобі цей клятий стакан води, то це вже не життя. Це просто очікування кінця.