Читати книгу - "Несвідоме одруження, Естрела Асферіс"

Нарешті наздогнавши її, я активувала заклинання левітації, і ми швидко дісталися до того даху, на якому сперечалися ще півгодини тому. Тут були речі Мел, які вона одразу ж почала надягати на себе.

- Які ж чоловіки покидьки! - лаялася Мел про себе.

- У твоєму випадку згодна. Але не всі такі. Є парочка хлопців, які цілком нічого. Якби могла, познайомила б тебе з ними, - я спробувала переконати Мел, що не всі чоловіки такі погані, як її колишній.

- Що за хлопці? З Академії, чи що? - запитала Мел злегка зацікавлено.

- Так. Але найімовірніше, я туди більше не повернуся, тож зі знайомством нічого не вийде. Тільки якщо ти сама вступиш до Академії.

Так, знаю, у моєму голосі лунала гіркота, яку я все ще відчувала після вимушеної втечі з Академії. Але все ж потрібно радіти кожному прожитому дню.

- Це навряд чи, - відповіла Мел, хоча я майже й не очікувала від неї реакції. - І все ж таки? Як звуть цих самих хлопців?

- Тесар, Антуан і Крамдек, - вимовила я, свідомо не називаючи Віртена, йому батьки напевно вже пригледіли знатну наречену. Пам'ятаю я ту розмову на даху ресторану. Вони напевно вже змусили його заручитися. І хоч від цього мені було сумно і трохи боляче, але я щиро бажала йому щастя. Він цього заслуговував як ніхто інший.

- Цікаво, я запам'ятаю, - вимовила Мел, після чого, озирнувшись, сказала, - час іти, вони можуть вирушити слідом.

І вже коли ми опинилися в іншому кварталі, від неї почулося:

- Якщо все ж таки вирішу вступати, обов'язково познайомлюся з ними.

***

Аурелія Ерабет Альтаур

Ми бігали містом годину-півтори, заплутуючи сліди і виплескуючи негатив від останніх подій. Ніхто з нас не хотів прощатися, тим паче так. Ми щойно зустрілися після довгого розставання. Але мені необхідно було рухатися далі, а Мел не могла все одразу кинути і вирушити в невідомість.

Але ось ми дісталися практично до міських воріт. Я обійняла Мел на прощання, вона теж, і, шепнувши мені на вушко, щоб була на зв'язку, амулет у мене є, відпустила. Я, відвернувшись від неї, ледь стримуючи сльози, попрямувала до воріт. Там був не те що б натовп, але досить людно для такого часу доби. Зазвичай міські ворота зачиняють не пізніше десятої години вечора, а час якраз до цієї години і рухався.

Тож я в подиві завмерла, прислухалася до інтуїції, і зрозуміла, що вона буквально волає про небезпеку. Звісно, небезпека йшла з боку воріт. Поки що не знаю, що там, але мені це вже не подобається. Тож, востаннє глянувши в той бік, я повернулася назад і поспішила наздогнати Мел, яка встигла трохи відійти від того місця, де стояла до цього.

Підійшовши до неї, я промовила:

- Схоже, поки що я побуду з тобою.

- Щось сталося, Ері? - стривожено запитала Мел.

- Поки що ні. Але інтуїція кричить, щоб я не підходила до цих воріт, - відповіла я.

Мел, як перевертень, також нерідко покладалася на свою інтуїцію, тож миттєво зрозуміла, що мене тривожило.

- Ти знаєш, чому саме? - продовжила допитуватися Мел.

- Гадки не маю. Але можу спробувати припустити. Найімовірніше, там хтось із моїх переслідувачів, - зробила я свій висновок.

Думаю, мої переслідувачі там під ілюзією останніх відвідувачів міста, що товчуться поблизу воріт, і визначити, хто з них ворог, не представляється можливим. І навіть якщо я спробую проїхати, сховавшись в одному з транспортних засобів, мене все одно виявлять, нюх у дроу майже такий самий гострий, як і в перевертнів. Тому треба шукати інший вихід із міста.

- Тут є якийсь інший вихід? Неофіційний? Наприклад, той, який використовують контрабандисти? - запитала я.

- А тут ти не хочеш спробувати пройти? - спробувала вмовити мене Мел.

- Тут точно не вийде. Мої переслідувачі мають як здібності до магії, так і винятковий нюх. Він, звісно, не можна порівняти з нюхом перевертнів, але мене вони точно зачують, - пояснила я їй ситуацію, і продовжила допитуватися - То що? Є якийсь інший шлях?

- Треба подумати. Такого, про який я б знала, начебто немає. Але якщо розпитати, може й знайдеться, - не дуже обнадійливо відповіла Мел.

Поки ми розмовляли, події не стояли на місці. Натовп, що зібрався біля воріт, усе ближче підходив до нас. Я помітила, як парочка високих смаглявих чоловіків, які похмуро озирають околиці, майже непомітно принюхуються і переглядаються один з одним. Ага, схоже, що я виявила хоч частину зі своїх переслідувачів. Головне, щоб вони не виявили нас із Мел. Потягнувши свою давню знайому до одного з темних підворіть, я сказала їй:

- Мел, час іти. Якщо ми залишимося, нас дуже скоро виявлять.

Ми потроху відходили від небезпечного місця, але не в тому темпі, на який я сподівалася. Мел чомусь зволікала. Видно було, що її мучить якесь питання. І, врешті-решт, вона запитала:

- Чому ти від них увесь час тікаєш? Невже не можна дати їм відсіч, щоб вони раз і назавжди припинили свої спроби зловити тебе?

- Мел, ти не розумієш. Навіть якщо я відіб'юся один раз, це нічого не вирішить, вони продовжать.