Читати книгу - "Протистояння. Том 1"

багато рідини, валятимуться в ліжках і помиратимуть. І перш ніж сконати, заразять усіх, хто побуває з ними в одному приміщенні. Усі ми чекаємо, коли Принц… здається, я вже примудрився назвати його справжнє ім’я, та наразі мені зовсім похуй… Усі чекаємо, коли й Принц зляже — сьогодні, завтра або ж післязавтра, не пізніше. І поки що жоден із тих, хто захворів на цю заразу, не одужав. Як на мене, ті сучі діти в Каліфорнії зробили свою роботу аж надто добре. Дейтц, Атланта, ПС-2, кінець звіту.

Він вимкнув диктофон і довго дивився на нього. А тоді підкурив іще одну цигарку.

Розділ 15

Було за дві хвилини до півночі.

Петті Ґрір — дівчина, яка намагалася виміряти тиск у Стю, коли він почав свою акцію протесту, — сиділа в кімнаті для медсестер, гортала свіжий випуск «Макколл» і чекала, коли вже треба буде йти дивитися, як там містер Салліван і містер Гепскомб. Геп не спатиме й дивитиметься шоу Джонні Карсона, тому клопоту не завдасть. Він любив жартувати, як, певне, важко щипати її сідниці крізь білий комбінезон. Містер Гепскомб наляканий, проте охоче співпрацює. Не те що той капосний Стю Редман — дивиться й мовчить, як сич. Містер Гепскомб — лапуня. На її думку, пацієнти діляться на дві категорії — лапунь і паскудників. Петті не провела ані дня в лікарняному ліжку відтоді, як у сім років зламала ногу, коли каталася на роликових ковзанах, і паскудників геть не терпіла. Або ви справді серйозно хворієте й поводитесь як лапуня, або виявляєтеся паскудником-іпохондриком, який лише ускладнює життя бідолашній медсестричці.

Містер Салліван уже буде спати й бурчатиме. Та вона не винна в тому, що його треба будити, і Петті сподівалася, що містер Салліван поставиться до цього з розумінням. Він мав би дякувати, що його доглядають найкращі лікарі й за все платить держава. Тож якщо він знову прокинеться паскудником, вона йому так і скаже.

Годинна стрілка добігла до дванадцятої — час іти.

Вона вийшла з кімнати для медсестер і рушила коридором до білої кімнати, де її спершу окроплять, а тоді допоможуть одягти комбінезон. На півдорозі в неї залоскотало в носі. Вона дістала з кишені носовичок і тихенько чхнула. Тричі. А тоді сховала хустинку назад.

Вона була повністю зосереджена на боротьбі з паскудниками, тож не надала цьому жодного значення. Певне, пилом надихалась. У кімнаті для медсестер висіла табличка, де великими літерами було написано: «ОДРАЗУ ЗВІТУЙТЕ КЕРІВНИЦТВУ НАВІТЬ ПРО НАЙНЕЗНАЧНІШІ ЗАСТУДНІ СИМПТОМИ». Та дівчина про це й не згадала. Усі боялися, що зараза, з якою приїхали ті люди з Техасу, вирветься з ізоляторів, однак вона чудово знала, що крізь матеріал комбінезона не може проникнути жодна інфекція.

Та хай там як, а поки Петті йшла до білої кімнати, вона встигла заразити санітара, лікаря, який саме збирався додому, і ще одну медсестру, яка робила опівнічний обхід.

Почалася нова доба.

Розділ 16

День по тому, 23 червня, в іншій частині країни трасою 180 мчав кремезний білий «конні». Він летів на швидкості дев’яносто, а то й сто миль за годину. На сонці по-царськи вигравала біла фарба, хромоване оздоблення бризкало сонячними зайчиками. Оперні віконця[70] також відстрілювалися світлом, наче оскаженілі геліографи.

Бац із Ллойдом убили власника «конні» трохи на схід від Хачити й відтоді рухалися плутаним і доволі безглуздим маршрутом. Там, де закінчувалася траса 80, стояла застава 81-ї, і Бац із Ллойдом занервувалися. За останні шість днів, включно з власником «континенталя»[71], його дружиною та їхньою доцею-підлабузницею, вони вколошкали шістьох людей. Та сіпатися чоловіки почали не через шістьох мерців. Причиною були наркотики та зброя. П’ять грамів гашишу, бляшана табакерка з бозна-якою кількістю кокаїну, шістнадцять фунтів марихуани. А ще два пістолети 38-го калібру, три 45-го, 357-й магнум (Бац називав його Бацалом), шість дробовиків (два з них — помпові обрізи), один пістолет-кулемет шмайсер. Убивства їх не обходили, та мізків у них вистачало, аби зрозуміти, у яку халепу можна встряти, якщо потрапити до рук поліції штату Аризона на краденій автівці, нашпигованій наркотою та пукавками. Більше того, тепер вони були ще й федеральними втікачами. Стали ними, коли перетнули кордон Невади.

Федеральні втікачі. Ллойдові Генрейду подобалося це словосполучення. Справжні монстри злочинного світу. Ось тобі, брудний пацюче! Покуштуй сендвіча зі свинцем, ти, сраний копе.

Тож у Демінгу вони повернули на північ і зараз були на трасі 180. Проїхали Герлі, Бейард і дещо більше містечко Сілвер-Сіті, у якому Ллойд купив пакет бургерів та вісім молочних коктейлів (Господи, якого біса він купив аж вісім стаканів тої бодяги? Скоро вони сцятимуть самим шоколадом), нагородивши офіціантку такою безглуздою та дурною усмішкою, що їй зробилося не по собі й не відпускало кілька годин. «Думаю, тому чоловікові байдуже — глянути на людину чи зарізати її», — сказала вона босові після обіду.

Проїхали Сілвер-Сіті й гнали Кліффом, коли дорога знову почала завертати на захід, а в тому напрямку вони їхати не збиралися. Бац із Ллойдом вискочили з Бакгорна й потрапили в покинуту Богом місцину: асфальтоване шосе у дві смуги обрамлювали піски й зарості полину, і до самого горизонту виднілися одноманітні узвишшя та плоскогір’я — одне й те саме, те саме, те саме… Хотілося плюнути на все й повернути назад.

— У нас пальне закінчується, — сказав Бац.

— От не летів би, блядь, був би порядок, — огризнувся Ллойд.

Він сьорбнув молочного коктейлю (то був уже третій стакан), і напій мало не поліз назад. Ллойд опустив вікно й викинув усе те лайно, включно з трьома іншими стаканами, яких вони й не торкалися.

— Гоп! Гоп! — крикнув Бац.

Він почав гратися з педаллю газу. «Конні» гойднувся вперед, сіпнувся назад, гойднувся вперед.

— Гнуздай цю кобилу, ковбою! — загорлав Ллойд.

— Гоп! Гоп!

— Хочеш курнути?

— Як маю, то курю, — сказав Бац. — Гоп! Гоп!

На килимку між ніг Ллойда лежав зелений пакет для сміття марки «Гефті». У ньому було шістнадцять фунтів марихуани. Ллойд засунув до нього руку, зачерпнув жменю й почав скручувати велетенський косяк.

— Гоп! Гоп!

«Конні» завиляв по дорозі, раз по раз перетинаючи розділову смугу.

— Ну що за херня! Досить! — крикнув Ллойд. — Воно вже по всьому салону!

— Та там ціла торба… гоп!

— Чуваче, облиш, нам же треба його штовхнути. Або напаримо комусь, або трохи згодом нас знайдуть