Читати книгу - "Оповіді визволителя"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Спочатку в Чехословаччині все йшло добре: вони в нас — помідорами, ми — з автоматів у повітря. Та дуже скоро ситуація змінилася. Чи була це продумана тактика або ж стихійне явище, проте народ став до нас ставитися зовсім по-іншому — м’якше. А ось до цього наша армія, яка виросла в ізоляції від усього світу, була не готова. Було взаємне, виключно небезпечне зближення населення і солдатів.
З одного боку, населення Чехословаччини раптом зрозуміло, що переважна маса наших бійців й гадки не має, де і чому вони знаходяться. І населення, особливо сільське, проявляло до наших солдатів якесь незрозуміле нам співчуття і жалість. Відсутність ворожості щодо простих солдатів породила в солдатській масі недовіру до нашої пропаганди, бо щось не стикувалося. Теорія суперечила практиці.
З іншого боку, серед солдатів з небаченою швидкістю почало поширюватися думка про те, що контрреволюція є явище позитивне, що підвищує життєвий рівень народу. Солдатам було зовсім не зрозуміло, навіщо потрібно силою опускати таку красиву країну до стану злиденності, в якій живемо ми. Особливо сильним це почуття було серед радянських солдатів, які прийшли до Чехословаччини з НДР. Справа в тому, що ці добірні з’єднання укомплектовані в основному російськими солдатами, а більшість регіонів РРФСР постачали принаймні в два рази гірше, ніж Естонію, Литву і Латвію, і в багато разів гірше, ніж Кавказ. Голодні бунти, на зразок страйку в Новочеркаську, виникали саме серед росіян, а не серед народів Кавказу, де мало не кожна третя сім’я мала власний автомобіль.
У наших дивізіях другого ешелону, укомплектованих в основному солдатами кавказьких і азіатських республік, бродіння тільки починалося, в той час як в дивізіях першого ешелону, що прибули з ГСВГ, воно зайшло катастрофічно далеко. Бо саме для росіян контраст в життєвому рівні Чехословаччини та СРСР був особливо разючим, і саме цим солдатам було не зрозуміло, навіщо ж такий порядок потрібно руйнувати. Давалася взнаки, звичайно, і спільність слов’янських мов, і те, що в дивізіях першого ешелону всі могли порозумітися між собою і ділитися враженнями, а в дивізіях другого ешелону всі нації і мови були навмисно перемішані, і тому дискусія не могла розгорітися.
3
Ми прибули в призначений район пізно вночі. Припущення (найгірші) повністю виправдалися. Наше завдання полягало не в тому, щоб зупинити ворожі танки, і не в тому, щоб розганяти шаленіючу контрреволюцію, а щоб в разі необхідності нейтралізувати російських солдатів, яких вивозили з Чехословаччини.
20-а гвардійська армія постійно базувалася в НДР, управління і штаб — в районі Бернау, прямо біля Берліна. Армія ця була однією з кращих в усій Групі радянських військ у Німеччині. Вона першою ввійшла в Прагу. І ось тепер вона першою з Чехословаччини йшла. Дивний це був вихід. Прапори, штаби і велика частина старших офіцерів повернулися в НДР. Частина бойової техніки була відправлена туди ж. Негайно з Прибалтики були направлені в 20-у гвардійську десятки тисяч нових солдатів і офіцерів. І все встало на свої місця: начебто армія нікуди і не йшла, однак більша частина солдатів і молодих офіцерів цієї армії прямо з Чехословаччини потрапила на китайський кордон на перевиховання. Визволителів гнали до ешелонів, немов арештантів. А ми їх охороняли.
Тим часом з Союзу йшли нові ешелони з молодими солдатами, які мали постійно служити в Чехословаччині. Цих з самого першого дня селили за високими парканами. Сумний досвід звільнення був врахований. Всі ми усвідомлювали, що в найближче десятиліття, що б не трапилося в світі, послати нас на звільнення країни з більш високим життєвим рівнем ніхто з кремлівських вождів не зважиться.
Земля рідна
Район міста Мукачеве 12 жовтня 1968 року
1
Наші дивізії, які виходили з Чехословаччини, нагадували залишки розбитої армії, що тікає від переслідування після нищівної поразки. Чи міг який офіцер без болю дивитися на нескінченні колони брудних танків, покалічених варварською експлуатацією, позбавлених протягом багатьох місяців людської турботи і ласки. Порідшали наші полки. Багато взводів і рот в повному складі ще в Чехословаччині зводили в маршові батальйони і гнали на китайський кордон. Солдатів, яким залишалося служити по кілька місяців, достроково розганяли по домівках. В екіпажах часто залишалося по одному водієві, і нікого більше.
Батьківщина зустрічала нас оркестрами і негайно направляла всіх цілими полками в польові табори, обгороджені дротяними парканами. Чи то чумними нас вважали, чи то прокаженими. Незнайомі інженери швидко оглядали бойову техніку і на ходу визначали: середній ремонт, середній ремонт, капремонт, на злам, на злам, на злам.
А нас так само швидко оглядали лікарі: придатний, придатний, придатний. А ще якісь люди гарячково порпалися в наших справах і так само швидко виносили резолюції: китайський кордон, китайський кордон, китайський кордон.
Аж раптом звичний ритм був порушений. Поріділий полк вишикували вздовж широкої лісової просіки, яка була центральною дорогою нашого військово-тюремного табору. Начальник штабу полку нудно читав накази міністра, командуючого округом, командувача армією. Потім несподівано конвой вивів на середину і поставив перед строєм якогось хлопця. На вигляд йому було років двадцять. Мене вразило те, що він чомусь був босий. Того року в Карпатах стояла незвичайно тепла і тиха осінь. І все ж то була осінь, а він стояв босоніж.
На вигляд важко було зрозуміти, солдат він чи не солдат. Штани на ньому були солдатські, проте замість гімнастерки — широка селянська сорочка. Він стояв правим боком до розгорнутого строю полку і дивився кудись у далечінь на сині вершини Карпат короткозорими своїми очима. У лівій руці він тримав солдатський казанок, а права притискала до грудей якийсь матерчатий згорток, щось загорнуте в ганчірку і, мабуть, йому дуже дороге.
Начальник штабу полку чітко і виразно читав папір про пригоди нашого героя. Призвали його на службу рік тому. Під час підготовки до звільнення він вирішив скористатися ситуацією для втечі на Захід, однак під час перетасовувань потрапив в одну з «диких дивізій», які в Чехословаччину не входили. І тоді, захопивши автомат, він пішов в гори і кілька разів намагався прорватися через кордон. Три місяці він провів у горах, тільки потім голод вигнав його до людей, і він добровільно здався. Тепер він має бути покараний. У мирний час таких, як він, карали в затишних місцях. Та зараз ми жили за законами військового часу, і так як його «дику дивізію» вже розігнали за непотрібністю, він буде покараний перед строєм нашого полку.
Поки начальник штабу завершував
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оповіді визволителя», після закриття браузера.