Читати книгу - "Серце гарпії"

Ярка неквапом ставить келих на ошатну білу скатертину.

— А от, якби ти читала пресу, а не рилася в чужих паперах, то, може, й знала би, навіщо.

Насправді, гмукає до себе Ярка, тут і преса би не зарадила. Ті три джерела, про які вона повідомила шефу — то були люди втаємничені, експерти у своїй справі. Саме вони підтвердили, що «Дельта» виходить на ринок з метою знайти партнера і, підписавши жорсткий договір, вичавити з нього все, що можна, а потім ковтнути його за ціною, значно нижче ринкової. Такі оборудки вже були успішно здійснені в сусідніх регіонах, тож Бауман ішов до своєї мети второваною стежкою. Вірі, втім, знати про це не обов’язково. Надто ж нині, коли «Вівчарик» так радісно ступив у пастку.

— Можна подумати, — ображено копилить губу колега. — Ніби в тебе методи кращі.

Ярка знизує плечима.

— Ну, в чужих портфелях я поки що не копирсалася. Це тебе на депутатській службі такого навчили?

— Ти собі не уявляєш, — сміється Віра.

— Та ну, ти й раніше не цуралася чужого… — хитає головою Ярка.

— Життя таке, — жорстко кидає Віра. — Ну, то що це було?

— Це… — мрійливо мовить Ярка, — назвімо це перевіркою твоєї фахової компетентності.

— То що ж… — губиться «подруга». — Це Шмак таке затіяв?

Ярка усміхається.

— Коли так, хіба я можу тобі сказати?

Віра замислено киває. Здається, вона вже склала в голові уявну оборудку.

— Так, значить він. Сподіваюсь, хоч добре відсипав… Ну, а щодо Франка — значить, липа? Значить, ви з ним не спите? Бо присяглась би, ти ж так на нього дивишся — наче кицька під валер’янкою!

Це — очевидячки, жарт, і Ярка сміється.

— Ти ж повинна розуміти, наскільки це погана ідея. Щодо валер’янки на робочому місці.

Вони сміються удвох, і врешті Віра, і собі випивши гарячого вина, вертається на роботу. Втім, вона дуже скоро цю роботу втратить — Шумаков, хоч і не надто кмітливий, але і він невдовзі допетрає, якою була її роль у справі того фатального тендеру.

А Ярка довго іще по тому буде гадати — навіщо генеральний розповів їй свою історію. І скільки в тій історії правди.

* * *

На другий день, десь по обіді, Ярка зібралася відвідати Галю, проте їй завадили обставини. Поперек вулиці Тупікова стояла коза Білянка, а від неї, наче шлагбаум, простягався напнутий мотузок. Ходовий кінець тримала баба Федора.

— Чи дозволите, е… — розгубилася дівчина, — пройти? На той бік кози?

Федора підійшла ближче і поглянула Ярці в очі — хитро-хитро, примружившись.

— Не нада тобі туда.

Ярка роззирнулася. Стояла незвична тиша, навіть вітер немовбито причаївся.

— Чому? — здивувалася дівчина.

— Патамушо ніхто щас туда не йде, — беззаперечно відказала бабця. — Молочко купиш? Хароше — з грушки.

Ярка завагалася. Козяче молоко — воно ж корисне, ні? Білянка глянула на неї помисливо та скрушно хитнула головою.

— Хіба холодне, — врешті вирішила Ярка.

Бабця з гідністю кивнула. Молоко і справді виявилося холодне, солодке, з обіцяним грушевим присмаком. А втім — Ярка умисно перевірила — в дворі у баби Федори жодної груші не росло. Цю загадку, проте, рівно ж як і причину заборони ходити вулицею, бабця розкривати не схотіла. Ну та гостя вирішила не сперечатися, відчувши за всім тим цілком певну, хоч і свою осібну логіку. І не помилилася — причина і справді була поважна.

Галя прийшла до Ярки сама, ближче до вечора, і то в стані відчутного душевного сум’яття. Не те, щоби стан цей був для неї таким вже незвичним, але тут явно намічалося щось особливе.

— Ось! — врочисто мовила мама Ніки, викладаючи на картату клейонку золотого ланцюжка з масивним хрестом.

Ярка оглянула, артефакт, пошукала пробу.

— Ніби справжній. А що?

Галя нервово струснула головою.

— Так він же крадений, — з огидою мовила вона. — Ну, точно не скажу. Але от відчуття таке — можу присягтися!

Хазяйка блимнула розгублено.

— Ну, так ти його не продаси.

Галя пирхнула.

— Та ні, це подарунок. От скажи — хіба так можна?!

— Галя, — зітхнула Ярка, — а давай-но ти розкажеш усе з початку.

Молода жінка незатишно повела плечима і оповіла дивовижну історію. Сьогодні вдень, виявляється, прогуркотіли вулицею Вірною аж цілих два запилюжених джипи; один спинився коло хати Толіка, другий — коло Приймакової. Вийшли з машин коротко стрижені, пикаті дядьки з лопатами, котрим ніхто, звичайно, шляху не перепинив; більше того — вістівчани, всі як один, поховалися хто де міг. Про цих гостей у селі не заведено було говорити, а вже як доводилося, то називали її просто «миколаївські», не уточнюючи ані фаху, ані мети відвідин. Відомо було, що знайомство з ними водив покійний Приймак, але про суть тих взаємин також не пліткували, ну бо що менше балачки, то менше і шкоди — так, принаймні, вважали місцеві. І довший час так воно і було.

Хтозна, що там робилося, за хиткими парканами, ніхто й не цікавився — цікавість на час відвідин «миколаївських» у вістівчан зникала геть-чисто. Трохи пізніше приїжджі обійшли сусідів, кого знайшли, питаючись, чи не бачили вони приймакового брата. Ніхто, звісно, його не бачив. Ну а тоді «миколаївські» несподівано завітали до Галі.

Тут Никанорова невістка ніяково розсміялася.

— Уявляєш: мафія до мене в гості, а я вся — в борщі, з голови до ніг. Ніку годувала, а вона комизилася… Краса!

— Так-таки і мафія? — причаровано спитала Ярка.

— Ну, а хто ж? Щось там Приймак у них взяв і не вернув, нібито. Ну а тепер вони дізналися, що той не втік, а таки чесно сконав, то і нагодилися власність свою пошукати.

— А від тебе чого хотіли?

— А! Боже, я так налякалася, — зізналася Галя. — А вони: спасибі, мовляв, вам і вашій дочці. За розкриття правди. Бо їм на тому залежить — аби, значить, правда. І подарунка дали. Осьо.

Галя гидливо торкнулася пальчиком ланцюжка.

— Сказали — як дитина правду прорікає, то це, мовляв, Божа воля. А вони це цінують. Ну і сказали звертатися раптом що.

Ярка вмить розвеселилася.

— Хто б знав, які у нас бандюки богомільні!

— Не кажи, — скривилася Галя. — Але що мені тепер робити? Це ж тепер люди від мене будуть сахатися!

Ярка нахилилася до стривоженої жінки і промовила переконано:

— А я думаю — навпаки. От побачиш. Ось тобі хрест.

Із тим Ярка посунула бандитського подарунка до гості. Галя усміхнулася, проте пішла додому і далі збентежена.

А Ярка, провівши