Читати книгу - "Будь дивом"

Я взяла його в руку й тримала, чекаючи на якусь відповідь так, немовби то була чарівна куля, — але нічого не почула. Кинула оком на ціну й поклала прес-пап’є на місце. Воно коштувало 29 доларів. Надто дорого, щоб купувати його для себе; а якби я придбала його для когось іншого, то в мене виникла б спокуса залишити цю річ собі.

Я його не купила, але воно переслідувало мене до мого дому, мов та пісня, що лунає у твоїй голові й не бажає зникати.

Що б ти спробувала зробити, якби знала напевне, що не зазнаєш поразки?

Що б я зробила?

Написала б книгу, п’єсу, збірку оповідань, використавши купу ідей, які з’являлися в моїй голові і які я відкидала.

Співала б у мюзиклі або в хорі й не переймалася б тим, що не потрапляю в ноти. Танцювала б кантрі в яскраво-червоних чобітках, якби могла повірити в те, що в партнера не буде синців на ногах.

Займалася б музикою і зіграла б концерт на розкішному роялі перед великою аудиторією. Записалася б на уроки малювання, навчилася б малювати фарбами. Я щороку купую собі акварель та папір, але жодного разу не брала пензля до рук.

Я не придумала єдиної грандіозної справи, яку могла б здійснити. А от інші люди, яких я про це запитувала, мали готову відповідь. Зокрема, жінкам із салону краси, який я часто відвідую, знадобилося кілька секунд.

Власниця салону сказала, що вступила б до медичної школи. Одна перукарка зізналася, що почала б фліртувати з усіма неодруженими чоловіками. Ще одна вийшла б заміж і народила дітей (понад усе на світі вона боялася стати поганою матір’ю). Жінка, якій робили стрижку, сказала, що започаткувала б власний бізнес. А ще одна перукарка почала б займатися балетом.

То вперед — питай про це, і відповіді тебе здивують. Деякі люди жартома відмахуються і кажуть, що попросили б підвищення на роботі, купили б лотерейний квиток або запропонували б свою руку і серце Дженніфер Лопес чи Бредові Пітту. Один чоловік — відома особа на місцевому радіо — здивував мене відповіддю: «Я став би концертним піаністом».

У тому прес-пап’є було щось магічне, тому я знову зазирнула до тієї крамнички, щоб перевірити, чи воно й досі там. З’ясувалося, що вони продали вже чимало таких штукенцій, і майже в кожного покупця була аналогічна реакція.

Асистентка менеджера сказала, що люди зупиняються коло нього, читають напис і йдуть геть, розповідаючи про свої мрії, що сплять, але вже час їх пробудити.

Я запитала кількох подруг про те, що зробили б вони. Якось у грудні ми зібралися за вечерею, записали свої відповіді й запечатали їх у конверти, щоб відкрити наступного року. Усі ми планували зробити до наших мрій один великий крок або безліч малих.

Одна з нас хотіла поїхати з місією до Африки і знайти того, хто їй сподобається. До великого кохання вона ще не була готова, але вже рухалась у цьому напрямку. Друга хотіла попросити про підвищення і вступити до Корпусу миру. А третя мріяла про нову роботу й почала її шукати.

Відтоді ми щороку збираємось у грудні, коли один рік уже майже закінчується, а інший стоїть на верхівці гори, готовий покотитися вниз, і обмірковуємо це питання або ж його варіації.

Що б ми зробили, якби не боялися так сильно?

Ми розкриваємо запечатані конверти і бачимо, який сюрприз подарувало нам життя. Першого разу вони нагадували списки справ, що їх ми планували зробити протягом року. Ішлося передусім про самовдосконалення — наприклад, вивчити ще одну мову, відвідати нову країну, написати роман, п’єсу або вірші.

Ми занотовували малі кроки і глобальні мрії. Одна подруга хотіла захистити докторську дисертацію. Інші мріяли про нову роботу, хлопця або пригоди. Наступного року ми копнули трохи глибше. Жінки писали, що хочуть мати дітей. Закохатись. Видужати. Стати ближчими до Бога. Менше страждати від стресів. Кохати вільніше.

Коли занотовуєш свої бажання та мрії, то допомагаєш їм здійснитися. Ми перетворили це на щорічну традицію. Це легко. Збери кількох друзів або членів родини. Роздай їм чисті листівки або аркуші. Заплющ очі і мрій по максимуму. А потім усе занотуй.

Це набагато краще, ніж давати собі новорічні обіцянки. Після цього ми розказуємо одна одній про те, що написали, або ж ні — якщо це щось особисте.

Ми намагаємося почати з кінцевого результату й запитуємо себе: «Ким я хочу бути за рік — коли відкрию цей лист?» І йдеться не про прибуток, статус чи кількість кілограмів на вагах, а про те, що справді має значення. На конверті напиши своє ім’я й дату, запечатай його, намалюй візерунки, а потім прикріпи до грудневої сторінки календаря або в такому місці, де чутимеш його шепіт.

Я кладу свій конверт у керамічну «чарівну» скриньку, яку мені подарувала подруга Вікі. Ця скринька стоїть у кімнаті, де я зазвичай медитую. Я молюся над цими картками, молюся за моїх подруг. А за рік те, що я написала, мене завжди дивує. Ось мої річні успіхи:

Безумовно любити життя. (Гаразд, я справді багато що в ньому любила.)

Пробачати все і всім. (Більшості людей.)

Віддавати себе на волю Божу. (Більшу частину днів.)

Позбутися страхів. (Більшості з них.)

Вимірювати свій успіх наприкінці кожного дня, запитуючи себе: «Ти любила сьогодні?» (Маю певний прогрес.)

Щотижня ходити в похід. (Не вийшло. Але моя подруга Міна сказала: «Якщо тобі не вдалося зробити це протягом року, можливо, ти цього й не потребуєш». У цьому щось є!)

Більше любити маму. (Є!)