Читати книгу - "Метелик"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Метелик" автора Анрі Шарр'єр. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 42 43 44 ... 172
Перейти на сторінку:
Я швидко ковтаю й закашлююсь, а він, цей напівнегр-напівіндіанець, регоче.

О десятій годині приходять цивільні, одягнені в біле, при краватках. Їх шестеро чи семеро. Вони входять до будинку де міститься, певне, дирекція в’язниці. Невдовзі нас викликають. Усі цивільні сидять півколом у залі, де висить великий портрет якогось офіцера в білому; всі груди у нього в орденах. Це — президент Альфонсо Лопес де Коломбіа.

Один із панів каже Клузйо сісти й заводить з ним розмову по-французькому, а ми лишаємося стояти. Чоловік, що сидить посередині, — худий, з носом, схожим на орлиний дзьоб, в окулярах з потрісканими скельцями, — починав мене допитувати. Перекладач не перекладає, а тільки пояснює.

— Пан, який щойно говорив і який вас допитуватиме, — суддя селища Ріоача, решта — місцева знать, його друзі. Я гаїтянин, керую проведенням електрики в цьому департаменті. А тепер вони вирішили використати мене як перекладача. Гадаю, дехто з цих людей трохи розуміє французьку, може, навіть і сам суддя, тільки вони в цьому не зізнаються.

Судді не стає терпцю слухати це вступне слово, і він починає іспанською мовою свій допит. Гаїтянин перекладає запитання й відповіді.

— Ви французи?

— Так.

— Звідки ви припливли?

— З Кюрасао.

— А раніше?

— З Трінідаду.

— А ще раніше?

— З Мартініки.

— Брешете! Наш консул на Кюрасао ще тиждень тому попередив нас, щоб ми пильнували, бо шість утікачів з французької виправної в’язниці спробують висадитися в нас.

— Що ж, це правда — ми втікачі з виправної в'язниці.

— З Кайєнни?

— Так.

— Якщо така шанована країна, як Франція, заслала вас так далеко й покарала так суворо, то це означає, що ви дуже небезпечні злочинці.

— Мабуть.

— Злодії чи вбивці?

— Учасники вбивства.

— Матадори, еге ж? То ви матадори? Де троє інших?

— Залишилися на Кюрасао.

— Знову брешете! Ви їх висадили за шістдесят кілометрів звідси, в місцевості, яка називається Кастільєте. На щастя, їх теж заарештували й через кілька годин привезуть сюди. Ви вкрали цей баркас?

— Ні, нам його подарував єпископ Кюрасао.

— Гаразд. Ви залишитесь у цій в’язниці доти, доки наш уряд вирішить, що з вами робити. А за те, що ви висадили на нашу територію трьох своїх спільників і самі намагалися втекти в море, я засуджую до тримісячного ув’язнення ватажка групи, цебто вас, і до місячного ув’язнення двох інших. Поводьтеся добре, якщо не хочете дістати тілесну покару від поліцейських. А вони в нас люди дуже суворі. Маєте щось сказати?

— Ні. Я тільки хочу забрати наші речі й продукти, що залишилися в баркасі.

— Все це конфіскувала митниця, за винятком штанів, черевиків — по парі на кожного, сорочок та курток. Решти не вимагайте: нічого не вдієш — такий закон!

Ми виходимо на подвір’я. Суддю обступають оті нікчеми — місцеві в’язні. «Докторе, докторе!..» Він, увесь такий поважний, проминає їх, не відповідаючи й не зупиняючись. Разом з ним із в’язниці виходить уся знать.

За годину на вантажній машині привозять трьох наших супутників під охороною з семи-восьми озброєних людей. Всі троє понуро злазять зі своїми валізами з машини. Ми входимо разом з ними до своєї камери.

— Ми припустилися страшної помилки і вас підвели, — каже бретонець. — Цього не можна пробачити, Метелику. Якщо хочеш убити мене, вбивай, я навіть не боронитимусь. Ми не люди, ми негідники. Ми вчинили так зі страху перед морем. А тепер, опинившись у Колумбії серед колумбійців, я зрозумів: небезпека, яку таїть у собі море, просто сміховинна проти того, що нас чекає тут! Невже ви потрапили до їхніх рук через те, що не було вітру?

— Еге ж, бретонцю. Я не збираюсь нікого вбивати, ми всі припустилися помилки. Якби я відмовився висадити вас на берег, нічого не сталося б.

— Ти, Метелику, надто добрий.

— Ні, я справедливий… — Я розповідаю їм про допит. — Може, їхній уряд зрештою відпустить нас на волю?

— Де ж пак! Як той казав, сподіваймося, з надією легше жити.

На мою думку, власті цієї напівцивілізованої місцевості не мають повноважень вирішувати нашу долю. Тільки у високих урядових колах можуть ухвалити, що робити з нами далі — залишити нас у Колумбії, видати Франції чи дозволити нам повернутися на баркас і вийти в море. Ми не зробили цим людям нічого поганого, і навряд чи вони зважаться на щось серйозне. Зрештою, ми не вчинили на їхній території ніякого правопорушення.

Ось ми тут уже цілий тиждень. У нашому становищі нічого не змінилося, хіба тільки те, що подейкують, ніби нас збираються під пильною охороною перевезти до більшого міста за двісті кілометрів звідси — Санта-Марти. Поліцейські з пиками морських розбійників або піратів не змінили свого ставлення до нас. Учора один із них ударив мене прикладом рушниці за те, що я забрав своє мило з умивальника. Ми й далі сидимо в цій брудній камері, повній москітів, на щастя, Матюрет і бретонець щодня миють у ній підлогу. Я починаю впадати в розпач, втрачати віру. Це поріддя колумбійців, створене із суміші індіанців та негрів, індіанців та іспанців, які ніколи в давні часи не були господарями цієї землі, підриває мою віру. Один в’язень-колумбієць дав мені стару газету, що виходить у Санта-Марті. На першій сторінці — фотографії нас шістьох; під ними — фотографія начальника поліції у величезному фетровому капелюсі, із сигарою в зубах і фотографія десятка поліцейських, озброєних своїми пукавками. Я здогадуюсь, що наше затримання романтизовано, а роль, яку вони відіграли в цьому, надмірно роздуто. Можна подумати, що то завдяки нашому арештові цілу Колумбію було врятовано від страхітливої небезпеки. Одначе бандити на фотографіях куди симпатичніші за поліцейських. Бандити мають вигляд порядних людей, тоді як поліцейські, починаючи від самого начальника, — даруйте! — скидаються на розбійників! Та що вдієш? Я вже знаю кілька іспанських слів: утікати — fugarse, в’язень — preso, вбивати — matar, кайдани — cadenas, наручники — esposas, чоловік — hombre, жінка — mujer.

Втеча з Ріоачі

Один із в’язнів на подвір’ї постійно ходить у наручниках. Я завожу з ним дружбу. Ми куримо вдвох одну тонку й довгу сигару. Вона дуже міцна, але ми все ж таки її куримо. Я зрозумів, що він брав участь у контрабандних рейсах між Венесуелою та островом Аруба. Його звинуватили в убивстві берегових охоронців, і тепер він чекає суду. Часом цей чолов’яга дуже спокійний, але часом буває аж надто нервовий та збуджений. Зрештою я помічаю, що спокійний він тоді, як його хтось провідає і він жує принесене йому листя. Одного дня мій новий

1 ... 42 43 44 ... 172
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Метелик», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Метелик"