Читати книгу - "Піонери або Біля витоків Саскуеханни"

— А може, вона просто не зрозуміла вас, шановна, адже мова у вас не дуже добірна, а міс Ліззі навчалася бездоганної англійської мови у справжньої лондонської леді. Отже, вона володіє мовою майже так само добре, як-от я чи будь-який уродженець Англії. Ви вже забули все, чого вас учили в школі, а молода господиня осягла всі науки.

— «Господиня!» — скрикнула Ремаркабль. — Що я, негритянка-невільниця, абощо, Бенджаміне? Ніяка вона мені не господиня й ніколи не буде! А щодо мови — то я розмовляю по-англійському незгірш за будь-кого в Новій Англії. Я народилася й виросла в графстві Ессекс, а Бухтовий Штат[52] славиться гарною вимовою.

— Чув я про той ваш Бухтоштат, — пробурмотів Бенджамін, — але ніколи там не плавав і навіть не знаю, де воно. Може, й справді то непогана бухта, але проти Біскайської затоки вона все одно, що шлюпка проти фрегата. А коли хочете почути справжню англійську вимову, то їдьте до матроського кварталу Лондона й послухайте, як там говорять. А втім, ніяк не второпаю, чим вас зобидила міс Ліззі; тож краще випийте ще чарочку і все забудьте й простіть, я» к і належить благочестивій душі.

— Ні вже, дзуськи! Я на це не згодна, Бенджаміне. Не звикла я до такого обходження й не маю наміру терпіти його. Я заощадила сто п'ятдесят доларів, у мене є, хвалити бога, ліжко й два десятки овець, і я не хочу лишатися в домі, де дівчину не можна називати на ім'я. А я все-таки буду називати її Бетсі, скільки мені заманеться, — ми живемо у вільній країні, й ніхто мені цього не заборонить. Навіть не чекатиму літа, а скажу завтра, що їду та й говоритиму те, що мені подобається.

— Так, так, міс Ремаркабль, — мовив Бенджамін, — ніхто з вами й не подумає сперечатися, бо легше зупинити шторм носовичком, ніж ваш язик, коли він знявся з якоря. До речі, а багато мавп водиться на берегах вашого Бухтоштату?

— Самі ви мавпа, містере Пенгіллан! — вибухнула розлючена економка. — А краще сказати — ведмідь! Чорний потворний ведмідь, з яким порядній жінці не можна мати справу. І ніколи більше не буду у вашій компанії, хай мені доведеться прожити в судді ще тридцять років! Такі розмови годяться для кухні, а не для вітальні багатого дому.

— Послухайте, міс Петті… Пітті… Бійся бога, може, я й схожий на ведмедя, — але, щоб мене чортяка вхопив, я зовсім не мавпа, яка торохтить невідь-що, й не папуга, що безтямно белькоче будь-якою мовою, байдуже, чи то мова бухтоштатська, чи грецька, чи німецька! Та тільки ж чи розуміє він те, що белькоче? Можете ви мені на це відповісти, добродійко? Мічман може переказати капітанову команду, але хай-но спробує вести корабель самотужки! Щоб я похлинувся цим грогом, якщо його не візьмуть на кпини всі юнги!

— Бодай ви й справді похлинулися своїм грогом! — прорекла Ремаркабль у превеликому гніві, підводячись і хапаючи свічку. — Ви вже нацмулилися, Бенджаміне, і я краще полишу вас, а то ще й не те почую!

І економка пішла, марно намагаючись триматися з такою самою гідністю, що й молода господиня, й грюкнула дверима, бурмочучи собі щось таке, як «п'яничка» і «свиня».

— Хто це п'яничка? — люто закричав Бенджамін, теж підводячись, ніби щоб кинутися за нею. — Теж мені, хоче змагатися з нашою леді! Та ж ти на те тільки й здатна, що бурчати й прискіпуватися! Де це тебе виховували й таких слів навчили? Либонь, у твоєму клятому Бухтоштаті, га?

Сказавши це, він знов гепнувся в крісло, і незабаром почулися звуки, які й справді нагадували бурчання ведмедя. Однако, перш ніж остаточно поринути в «обійми Морфея», як висловлюються деякі любителі високого стилю, Бенджамін ще встиг кинути кілька промовистих епітетів, таких-от, як «мавпа», «папуга», «харч», «стара мазниця» та «бухтоштатська».

Ми не намагатимемось ані пояснювати, що управитель мав на увазі, ані зв'язувати докупи його безладні слова; скажемо лише, що промовляв він їх з тією глибочезною зневагою, яку тільки може почувати людина до мавпи.

Минуло близько двох годин, перш ніж управителя розбудив галасливий прихід Річарда, майора Гартмана й господаря дому. Бенджамін уже настільки оговтався, що зміг провести Джонса й німця до їхніх кімнат, а тоді зник і сам, полишивши замикати дім тому, хто був найбільш зацікавлений у його безпеці. В ті часи не начіплювали замків і засувів на двері, тож Мармедюк, пересвідчившись, що вогонь у камінах і печах добрячий, теж пішов спочивати. Цим мудрим вчинком і закінчується перший вечір нашої оповіді.

РОЗДІЛ XVI

Перший сторож (убік). Тут пахне зрадою —

Тихіше, хлопці…

Шекспір, «Багато галасу даремно»

На щастя для всіх веселих гульвіс, що десь за північ виходили з «Хороброго драгуна», мороз значно послабшав і не загрожував їм, поки вони пробиралися крізь замети до своїх жител. Над ранок по небу швидко попливли хмари і місяць сховався в тумані, що його вітер гнав на північ, несучи з собою теплий подих далекого океану. Сонце зійшло за густими хмарами, а південний вітер, що віяв тепер у долині, обіцяв відлигу.

Вже давно був ранок, коли Елізабет помітила бліде сяйво над східними горами, хоч західний схил долини освітився значно раніше, і вийшла з дому помилуватися рідним краєвидом при денному світлі, поки учасники різдвяного бенкету вийдуть нарешті до сніданку. Зупинившись серед молодих сосон, що росли за будинком на тому місці, де колись височіли могутні дерева, Елізабет закуталась у хутряну накидку, бо мороз, і попустивши, все ж таки давався взнаки, коли раптом у неї над головою пролунав голос Річарда:

— Вітаю із святом, щасливого різдва, кузино Бесс! Ти рання пташка, бачу, а все-таки я тебе випередив. Ще не було такого, щоб я перший не привітав з різдвом кожну живу душу в домі: чоловіка, жінку чи дитину, старого чи малого, білого, чорного а чи жовтого. Але зачекай, я тільки накину шубу. Бачу, ти збираєшся подивитись, які зміни сталися в селищі, поки тебе не було. Якщо