Читати книгу - "Ірка Хортиця — надніпрянська відьма"

— Не все ще втрачено, — «училка» поглянула на Тетянку, що почала зводитись, і на її обличчі відбилась страшна спрага, яку не можна втамувати. Саме так голодний дивиться на соковитий гамбургер у рекламі «МакДональдза».

Вимогливі погляди роблених відьом буквально вп’ялися у своїх хазяйок. Ірці здалося, що обидві природжені розгубились. Стелла швидко зиркнула на Оксану Тарасівну. Та ледь помітно знизала плечима, насторожено поглядаючи то на своїх дівчаток, то на приголомшену Тетянку. Стелла невпевнено покликала Тетянку до себе:

— Ходи-но до мене, моя солодка відьмочко!

Не чекаючи наказу хазяйки, усі три бабуськи рушили до Тетянки. Дівча дивилось на них каламутними, затурканими очима й, схоже, навіть не розуміло, що відбувається.

— Ні! — зойк Оксани Тарасівни пролунав мов удар хлиста. — До мене!

Її дівчатка кинулись уперед, загородивши бабусям дорогу.

Ірка зрозуміла, що нема чого стовбичити й чекати, доки зграя відьом роздере Тетянку на клаптики. Час уже й самій втрутитись у цей дурнуватий калейдоскоп подій.

Вона схопила Тетянку за руку й гайнула до берега.

Якусь мить позаду них панувала тиша, потім пролунали надривне виття й тупіт безлічі ніг — відьми кинулись навздогін.

Ірка стрибнула в зарості, гілля немилосердно дряпало їй лице! Якась дурна мавка, що ризикнула її зупинити, від одного стусана полетіла шкереберть у кущі. Майже скотившись трав’яним схилом, Ірка й Тетянка з шумом випали на берег. Тетянчина рука в Ірчиній долоні раптом запручалась.

— Пусти! Я сама! — хриплувато пробелькотіло дівча.

Ірка глянула на подругу:

— Прочумалась? Ану притопи, бо в нас ці на хвості!

І справді, Стеллини бабуськи безнадійно відстали, проте дівчатка Оксани Тарасівни неслись просто зі спринтерською швидкістю! Попереду були Алла й Віка — схоже, вони змагалися, хто перший схопить утікачів.

— А фіг вам! — буркнула Ірка.

Вона зірвала мотузка, яким було поєднано рогач і ступу.

— Ну що ти стовбичиш, сідай позаду! На ступі вони нас миттю наздоженуть!

Тетянка міцно обхопила Ірку за пояс. Рогач штопором угвинтився в нічне небо. Ірка припала до ручки й гнала рогач понад хвилями, під акомпанемент нестихаючого вереску Тетянки, все збільшуючи й збільшуючи швидкість.

Раптом вереск став багатоголосим, неначе відгукнулась луна. Ірка швидко глянула через плече й зрозуміла, що річ зовсім не в луні.

Здійнявшись над островом рівним клином, за ними верхи на мітлах неслися відьми.

— Наздоганяють! У нас подвійна вага! — крикнула на вухо Тетянка.

Ірка озирнулась. Відьми й справді дуже швидко наближались. А на чолі клина, певно, продовжуючи своє змагання, летіли Алла й Віка.

— Ну як же ви мене вже дістали! — пробелькотіла Ірка. — Тримайся міцніше! — гаркнула вона й тихо зойкнула, коли Тетянчині руки сталевим обручем стисли їй живіт. — Агов, не захоплюйся, мені ж іще якось дихати треба! — обруч став трохи вільнішим, і Ірка зробила на рогачі стрімкий віраж.

Тієї ж миті над її плечем щось просвистіло й упало в Дніпро. Пролунав глухий вибух, фонтан води здійнявся в небо, з ніг до голови оббризкавши Тетянку Тетянка вкотре заверещала під несподіваним холодним душем і крикнула:

— Розрив-трава! Вони кидаються кульками!

А над хвилями вже лунав лютий лемент:

— Перестаньте кидати! Дівча потрібне живим!

— Зате нам ви взагалі ніякі не потрібні, — буркнула Ірка. Вона засунула руку в кишеню й швидко поклала Тетянці на долоню акуратну трав’яну кульку. — Я тут теж прихопила дещицю. Ану покажи їм!

— Я не можу! — відчайдушно захитала головою Тетянка. — Я впасти боюся!

— Кидай, боягузка нещасна! — закричала у відповідь Ірка, продовжуючи гнати рогач до берега.

Судорожно вп’явшись пальцями в Ірчину футболку, Тетянка насилу підняла руку з кулькою. Від жаху попискуючи, як пташеня, вона жбурнула її через плече.

Не долетівши до переслідувачів, кулька по плавній дузі пішла вниз. Руда, що неслась попереду, знущально розреготалась:

— Яка ж з тебе відьма! Мазило!

І цієї миті кулька впала у воду Здійнятий вибухом стовп води злетів догори, підкидаючи на собі Аллину мітлу разом із вершницею.

Руда гепнулась у воду.

— Є! — радісно загорлала Ірка, хоча особливих причин радіти не було.

Пирхаючи, Алла попливла назад до острова. Проте решта відьмацької зграї, мстиво завиваючи, стрімко наздоганяла подруг.

— Різко вниз! — крикнула Тетянка, що вже почувалась трохи вільніше.

Ірка потягла ручку рогача, і вони майже вертикально помчали вниз, пропускаючи клин над собою.

— І-е-ех! — загорлала Ірка, вирівнюючи рогач біля самісінької поверхні води.

Кросівок ковзнув по хвилі, Ірка спрямувала руків’я рогача в небеса… І раптом відчула, як на її щиколотці стискається чиясь рука. Поруч від жаху заверещала Тетянка… Ривок! І обидві подруги з головою занурились у воду.

Щосили відпльовуючись, Ірка випірнула на поверхню. За мить, відкидаючи з обличчя мокре волосся, з’явилась і Тетянка. А навколо… Повільно, наче водорості, погойдуючись на хвилях, пливло довге волосся русалок. Окрім волосся, звісно, були й самі русалки. Хльоснув роздвоєний риб’ячий хвіст.

— Привіт! — посміхнулась Ірці маленька русалочка. — Ходіть-но до нас, відьмочки! Гратися будемо! Під водою добре, під водою весело! Мерщій під воду, відьмо! — і раптом, вигнувшись усім тілом, вона вчепилась Ірці в плечі й почала тягти її на глибину. Вода потрапила Ірці в горло…

— Пусти її! — несамовито закричала Тетянка, але на ній уже повисли дві русалки й теж почали тягти дівчинку вниз.

— Ти наша, ти така, як ми! — шепотів Ірці на вухо заворожливий голос русалки. — Тебе мати не любить, ти батькові не потрібна, ходімо з нами!

— Відчепися! — крикнула Ірка, відчайдушно вириваючись з-під навдивовижу важкого тіла русалки.

— Краще ходімо по-доброму, бо залоскочемо! — крикнула русалка, і по тілу Ірки раптом пробігли її в’юнкі пальці.

Дівча із жахом відчуло, що дико, нестримно сміється, звиваючись усім тілом. Вода хлинула їй у рота. Ірка спробувала вгамувати сміх, але пальці русалки знову пробіглись по всьому її тілу. Відьмочка засмикалась у нападі сміху, із розпачем відчуваючи, як починає повільно поринати на дно. Вона запручалась, на якусь хвильку змогла висунути голову й забелькотіла:

— Водичко, Йорданичко, вмиваєш луки, береги, коріння… тьху… — Ірка сплюнула воду, — біле каміння, врятуй мене, хрещену…

— Вона просить допомоги у води — від русалок! Ну ти й кумедна, відьмо! — і над хвилями залунав лиховісний, але водночас чарівний сміх, який недарма називають сміхом русалки. — Та ми самі — вода!

— І ми теж вода! — відгукнувся дзвінкий голос.

Спочатку Ірці здалося, що поруч із нею випірнула пара м’ячиків. Але раптом