Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Василь Стус: життя як творчість 📚 - Українською

Читати книгу - "Василь Стус: життя як творчість"

362
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Василь Стус: життя як творчість" автора Дмитро Васильович Стус. Жанр книги: 💛 Публіцистика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 42 43 44 ... 150
Перейти на сторінку:
це на старості літ.

Другий гріх[279] — під час обходу мікрорайону. Думаю і обіцяю, що він буде останнім.

Чудовий фільм італійців „Чотири роки в хмарах“ — про шматочок щастя в людському житті, щастя, котре, можливо, усвідомлюється як таке тільки в спогадах, і котре, може, обставини життя і проміжок часу підносять на високий п'єдестал.

Саша складає мовчки екзамени (коли складає). Є щось незвичне, обачне — і обопільне в наших взаєминах. Поки що — це доведе до роздоріжжя, до того чорного стовпа, який подибується на шляхах Литви.

Ідея поєднання наших дум-пісень з Нерудою досі ще не визріла.

Ширше версифікую вільно, розкутий од рим, а інколи й ритму. Успіхів дуже мало. Успіхи — попереду»[280].

Занадто самокритичну сентенцію 24-річного юнака не слід розцінювати як зневіру у власних силах. Це не інше, як недотягування до надто високої планки вимог, які молодий Стус виставляв до себе. Він має бути кращим, має виробити власний, ні на кого не схожий голос.

Поки ж «Душа — ніби дзвін. І слова // Важкі, мов вечірні бджоли. // Вони пролетять», бо «тиша розкрилить слова. // Тужавій, тише»[281], — патетично закінчує він, соромлячись обридливої аґресивної й всеприсутньої патетики.

«16.8.1962 р. Сіра буденщина разом з хворобливими нахилами (котрі, на жаль, не звужуються, а навпаки — претендують на більше) оточують мене. Пуття з такого існування немає. Приїхав Борис. Мене дивує його хмільне хваління своєї Вітчизни: адже він ніколи не відчував послуг і обов'язку бути вдячним їй, своїй матері-землі. Неприємності з Тонею — такі лише тому, що я скрупульозно ставлюся до етики. Я не виправдовую себе цим посиланням. Мені просто незручно — на жаль, тільки за спогади.

Комедія з Сашею. Вона, бачте, приїздила сюди тільки за консультацією? — хоч це і можливо як єдиний привід. Я не бачив її, знайшов її цидулу, але вийшло так, що мені — об'єктивно помстились — свідомою чи несвідомою брехнею.

Запуск Ніколаєва і Поповича[282]. Фурор і галас, обдирання деякого національного чуття у останнього моїми земляками. Це хворобливо, некрасиво, чути аґонією.

Американський фільм „Сім наречених для семи братів“: якийся здоровий звук, сповнений дужих аж до надмірности потягів. Але це не зразок. Він помітний лише тому, що це нове для нас і для нашого призвичаєного ока. Фільм „Сейм виходить з берегів“[283] — відвідав заради того, що там грає М. Вінграновський. Симпатичний юнак з романтичним поглядом грає не неабияк, а роль прохідна, але я був задоволений, що бачив його.

Огляд Рильського молодої поезії не такий, як я його чекав. Є нечесні аналізи їх [молодих поетів] рядків.

21.8.1962 р. …мав довгу і неприємну розмову з Сашею. Початок був добрий, поки не дійшла мова до грубощів. І я, з'ясувавши усі pro і contra, вирішив покінчити з цим романом. Вона була доброю, брутальною, відданою, вірною, люблячою, вона згадувала за те, що у нас — тобто з нею — не так, як у інших, що у нас постійні якісь конфлікти, що ми спокійно ані часинки прожити не можемо. Вона має рацію. Потім я завважив, що буде найкраще, коли ми покінчимо з нею. На відворіт вона висловила думку, що істерія, котру зробили б, можливо, інші — не в її стилі, а тому вона намагатиметься обійтися без неї, хоч надію має, що я ще повернуся до неї, що мої слова — так вона думає — то лише поза, а я буду в неї, що я люблю її і без неї не зможу бути. Це мене — її останні слова — переконали в тому, що робити візиту не варто, що треба дотриматись свого слова, а інакше мені буде гірше самому собі. Краще буде, коли доконечна потреба бачити її змусить мене відважитись на цей візит. Розтання було важким і дуже важким. І коли я повернусь незабаром до неї, то зроблю гріх великий.

Потім — дома. Зустріч із Тонею, котра чекала мене весь тиждень, котра надіється на мене, чекала в суботу (спала на балконі: ачи не прийду я). Парк Щербакова[284], і зустріч, і обопільні розмови, дітлахи жартували, дивувалися з наших щирих почуттів, але ми не звертали на те жадної уваги. Потім — розрив. Як? Я не хотів їхати з нею разом, потім сів у трамвай, почав підніматися на зупинці, вона — у сльози. Я встав і знову зайшов, але вона не бачила мене, здавалася мені зажурено-байдужою. Я знову зліз із трамваю, але вона не помітила і цього, і я був сам. Було гірко на душі і боляче. Розстання трапилося. Тепер щось нове має бути.

Але не пиятика тільки.

30.8.1962 р. Вчора зовсім несподівано нанесла візит Шура. Вона чекала мене довго, лишила навіть записку. І тут трапився я. Посиділи разом в „келії“ години три. Я був не в настрої за цей візит, за те, що вона прийшла — після того, що сталось, за те, що вона без запрошень заскочила сюди. Вона кинула: не затим же приїхала я, щоб бачити, що ти не в дусі. Я зіпсувала тобі настрій? Ти незадоволений моїм візитом? Що я міг відповісти їй? Щоб удар зм'якшити, вона пускала шпильки, на котрі я не реаґував. Розгубившись (це було на початку), вона запропонувала піти до них додому лісом. Я відмовився, хоч відчував велику знаду. Провів до автобуса. Вона чогось чекала. Не дождалась. Її тут більше не буде. Вона може написати. Може і не зробити цього. Запрошувала до Дорошенкових — раніше. Краще буде, коли все скінчиться на цьому.

У містах ввели дубинки. Зі скрипом. Специфічні.

7.9.1962 р. Одержав гонорар. Лист від Саші — такий же, як і всі інші її листи. Йому я не вірю (може тому, що і не хочу вірити). Літсторінка „Кочегарки“[285] не була цікавою. В цю суботу при змозі буду там. Настрої неприємні. Чи не зробив я помилки з цим переселенням, маючи намір працювати і готуватись[286]? Зараз жартами відбуватися од буденщини — не особливо приємно, не особливо розумно. Треба обмежити „утечку“ часу. Наступає криза, вона мусить бути перейдена переможно. Ніяк інакше. Поновити заняття німецькою мовою. Обов'язково.

Ця сірість не дає змоги взятися за папір, покласти на нього, як на свою совість, руки і рушати на влови.

Часто думаю: Люди, як ви вимізерніли! Для вас чи [не] байдуже: чи шторм, чи тиша в морі, чи щастя зноситься на білохмар'ї пін, чи вас

1 ... 42 43 44 ... 150
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Василь Стус: життя як творчість», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Василь Стус: життя як творчість"