ми зовсім перестали її боятись, навіть мама привикла до всяких непевних розмов та слухів, а перше її це все дуже турбувало. Я чомусь ніяких зараз не боюсь і дуже серджуся, що мама не хоче мене пускати в Полтавщину до Шури через те, що там де-не-де прокидається холера. Мусить бути, що до зими я нікуди з дому не виїздитиму, хіба що в Одесу вирвуся на який час на весілля гуляти — слава богу, там холери нема. Отож вийде таке чудо, що я цілий рік буду вдома (бо пробування на Бугові я не вважаю за пробування «на чужій стороні») і, здається, се буде добре для мене. Як будуть іти осінні дощі, то я сподіваюсь написати чимало такого, що вже давно збираюсь. Притому прошу Вас, дядьку, не забувати, що я готова завжди служити Вам своєю роботою, чи то в перекладах, чи то в оригінальних творах. Було б мені дуже мило, коли б я могла бути Вам у чому-небудь справжньою помічницею. Не вважайте на мої літні лінощі — я тільки тоді лінива, коли мій організм того справді вимагає, а то таки можу похвалитись, що лінощі не моя натура. Та я таки хоч можу читати німецькі «Еіпіеі-tung’H» 34 і невважаючи на спеку, а от Миша то вже може служити типом «студента на вакаціях», врешті, я йому не дивуюсь. Спасибі Миші, я таки маю книжки про давні релігії, тільки окрім Kautscb’a35, та й того пізніше матиму. Ще я думаю, що мені слід би мати якісь кпижкп по історії ^релігії і культури жидівської, а то мені трудно добратись толку їв тих різних пророчих книгах, в тих фантастично-туманних образах та чудній міфології. Але то ще буде вдас і на те, хай-ноя перше з «Einleitimg’aMn» вправлюсь. З мене, може, вийшов би порядний студент теолог, бо я способна «втравитись» у такі речі. Хоч могло б статись, що мені 6 поставили двойку по закону божому, як то сталося з одним досить розумним київським студентом. Врешті, певніше, що з мене ніякий студент не вийшов би. {Якби я була -здорова, то, може б, вийшов з мене другий >Вамбері або другий Пржевальський, бо маю дуже бродячу натуру. Як я почула, що Зоря вибирається па Фіпістерре, то аж мені заздрісно стало, бо се моя давня мрзя — побачити справжній океан. Шкода, що Зоркове подоріжжя не вигоріло, хоч я йому і позавидувала завчасу, а все ж я б хотіла, щоб хоч він сам побачив океан. Колись, «як 'матиму багато лишніх грошей» (Мишин вираз) , то ми з Зорею поїдемо навколо світу! Чому Ви, дядино, не поїхали на Фіністерре? Мама каже: «Добре, що не поїхали, <бо нема чого»; але я зовсім іншої тадки, я, на Вашому місці, постаралась би поїхати. Напишіть мені, де, властиве, тепер Ліда і Рада? Вони на літо завжди якось так зникають, що навіть трудно допитатись, де вони поділись. Я б просила Зорю описати свої паризькі враження, але знаю, що хлоп’ята його літ не дуже люблять епістолярну літературу, то й не намагаюся. Краще Ви вже пишіть і за себе и за його. Ви наводите на Зорю, ніби він і трус, і те, й се! Він дуже цікавий і розумний хлопчик, ми б з ним, напевне, були добрі товариші, а в товаристві нас не злякали б ні живі омари, ні які інші дива морські. Та й, справді, Ви, дядино, даремне так журитеся Зорею, його нібито ненормальним вихованням — дитина з ‘ Вашої сім’ї напевне вийде краще, -ніж всяка «нормально вихована» російська дитина, загнічена з малих літ систематичним гімназичним вихованням. Я що далі, то більше ішевняюся, як то добре, що мама не віддала мене в гімназію, бо гімназія хоч би й не зломила мене, то все-таки пригнітила б. Хіба тільки те добре в школі, що вона привчає до товариства, але ж і не за всяким товариством варто жалкувати. Мушу признатись, однак, що я таки трохи жалую за товариством, бо я, властиве, ніколи не мала його, як і всі мц, окрім Миші, котрий був у гімназії та в університеті,
Я щось не розберу, чи Радо ходить в. пшолу в Софії, чи ні? І що то за школа, куди ходив Зоря? Чи то так, як гімназія, чи' що? Як са Рада п' Зоря могли: таж хутко вивчитись болгарської мови настільки, щоб навіть бути школярами болгарськими? А тепер Зоря, лжбѳш», набереться паризького акценту, проживши ціле літа в Парижі. От я б хотіла знати всі головні європейські мови, хоч би для самих літератур, але се моє бажання дуже помалу справджуються,, бо в Колгодяжному трудно знайти спосіб до того. Мені б таки слід хоч одну зиму пробути десь у великому місті, а то в; селі, самообр&зування дуже дорога річ. Я б хотіла ще довше писати, та оце щось так гаряче робиться, що аж думаш розтають, бо от-от їхатимуть до міста,, і я хочу з листом поспіти1* Та вже й час кінчити на сей раз,.
Бувайте здорові* усі троє, міцно Вас цілую-. Справді, се шкода, що я ще не маю «багато лишніх. грошей» і через те не можу поїхати з Зорею* на «край: світу».,. Пишіть до мене, прошу Вас.
Ваша Леся
Чи Ви отримали наші переклади з Гейне? Я наказувала, щоб Вам їх вислали.
Скажіть меніг що значить слово «Atftnach.» у СогпіїГа в «Emleitung» *, чи' воно жидівське, чи яке? Мене дуже збдаас, що я не знаю його.
72. ДО М. Ц. ДРАГОМАІ-ІОВА
15
27 жовтня 1892 р. Колодяжне 18 X92
Дорогий дядьку!
Спасибі, що Ви таки зібрались написати мені слівце. Тільки не знаю, чогось Ви, думаєте, що я не. скучаю без Ваших: листів^ Власне, я без них більше скучаю, ніж без яких інших. А сей. раз ми вже всі заскучали, бо при-йшлося не мало чекати. Однак я вже справді немов на-палася на Вас, а по-настоящому, ще на мене треба напастись, бо от поки я зібралася з своїм листом,, то Ви, може, досі і виїхали з Софії. Вашу «Віру» ми отримали. Вона мені сподобалась однаково, як і «Швейцарська
m
спілка». Мені здається, що з усіх пишучих українців тільки Ви вмієте писати таким простим популярним складом без жадного туману в ідеях і мові. Я ще не пробувала читати чогось
