Читати книгу - "Декамерон"

Куррадо охоче вволив Джусфредове бажання і, не гаючись, послав до Генуї й Сицилії людей певних і віри годних. Той, що поїхав до Генуї, знайшов мессера Гваспарріна і попрохав його од Куррадового ймення одпустити Вигнанця та його мамку, розповівши тут же докладно, що той Куррадо зробив для Джусфреда та його матері. Мессер Гваспарріно вельми на тую річ здивувався і сказав:

― Та я, щоб Куррадові догодити, все зроблю, що тільки мога моя… У мене й справді ось уже чотирнадцятий рік живе той хлопець, що ти кажеш, і з ним ніби його мати, і я радніший їх обох одпустити. Скажи тільки твоєму панові, нехай мається на осторозі й не дуже діймає віри Джанноттовим вигадкам. Бач, уже себе якимось Джусфредом називає! То такий пройдисвіт, що зразу на нього й не подумаєш.

Сеє сказавши, велів як годиться вшанувати посланця, а сам викликав нищечком мамку і давай її про все обережненько розпитувати. А та вже чула про повстання на Сицилії і знала, що Аррігетто живий, тож, не маючи більше чого боятися, розказала йому все по ряду і з'ясувала заразом, чому вона раніше так, а не інак чинила.

Побачивши Гваспарріно, що мамчина історія з посланцевим оповіданням достеменно сходиться, почав її словам більше віри давати, але, бувши чоловіком дуже хитрим, випитував та вивідував ще всячину і з того, і з сього боку, ― і аж тоді пересвідчився, що так воно було і справді. Стидно йому стало, що так погано із тим хлопцем обіходився; щоб те зло спокутувати, дав він йому за жону свою вродливу дочку-одинадцятилітку, ще й не саму з душею, а з віном превеликим: знав-бо, хто такий був і є Аррігетто.

Бучно одгулявши весілля, сів мессер Гваспарріно з дочкою і зятем своїм, з мамкою і з посланцем Куррадовим на невеличку, але добре обладовану галеру та й поплив до Лерічі[25]; там зустрів їх Куррадо й забрав усю компанію до свого ближнього замку, де все вже було вряджене для великої урочистості. Як там раділа матір синові, а брат братові, а всі троє вірній мамці, а всі вони мессеру Гваспаррінові та його доньці, а він їм усім, а всі разом Куррадові та жоні його, і дітям його, і друзям його, ― того не можна ні в казці сказати, ні пером списати, тільки вам, любі мої пані, думкою здумати.

На довершення тих радощів (як уже Бог дасть, то і наддасть) прийшла добра новина, що Аррігетто Капече живий і гаразд себе має. Як саме розпочався банкет і численні гості ― чоловіки й жінки ― споживали першу страву, прибув той посланець, що їздив до Сицилії, і розповів про Аррігетта, між іншим, таке: сидів він у темниці, ув'язнений королем Карлом; коли ж зірвався в тій країні бунт проти короля, розлючений народ напав на тюрму, перебив сторожу, звільнив Аррігетта і, проголосивши його як затятого ворога короля Карла своїм ватажком, різав і гнав французів під його проводом. Тим-то підійшов Аррігетто під велику ласку в короля Педра, що вернув йому всі маєтності і почесті, давши високе становище в державі. Посланець додав, що Аррігетто прийняв його з великою шанобою і вельми врадувався вістям про жінку й синів, що про них не знав нічого, відколи його ув'язнено, і вислав слідом за ним фрегата з кількома своїми дворянами, які сюди невзабарі прибудуть.

Сі новини вислухано з великою втіхою. Куррадо не гаючись рушив із своїми друзями назустріч тим дворянам, що то приїхали по мадонну Берітолу й Джусфреда, привітав їх приязно і повів до себе на учту, що й половини ще не добігла. Тут прийняли їх Берітола, Джусфред і всі гості з такою радістю, що зроду в світі не чувано, а вони, перше як до столу сісти, низенько вклонилися господареві та господині і від імені Аррігетта дякували їм, як тільки вміли й могли, за ту честь, що вони вчинили жоні його й синові, і запевнили, що пан їхній завжди готовий їм служити сам собою і всім, що має. Потім звернулися до мессера Гваспарріна, добродійство якого лише тепер стало їм відоме, і висловили тверде переконання, що скоро Аррігетто дізнається про його ласку до Вигнанця, то й йому складе таку або ще й більшу дяку.

Потому сіли посланці до столу й бенкетували разом з усіма на двох весіллях. Не один день та й не два гостив у себе Куррадо зятя свого, родичів та друзів. А нагостювавшися досхочу, вирішили мадонна Берітола, Джусфред та й інші з ними, що час уже їм додому, тож попрощалися вони слізно з господарями та з мессером Гваспарріном і, забравши з собою Спіну, сіли на фрегат. З ходовим вітром швидко допливли вони до Сицилії, і Аррігетто прийняв у себе в Палермо дружину й молодят з такою радістю, що годі про неї словами сказати. Довго ще, кажуть, жили вони там усі в гаразді, пам'ятаючи про Бога, що вчинив їм стільки милості.

Оповідка сьома

Вавилонський султан посилає дочку свою в замужжя королю альгарбському{104}; перебувши внаслідок усяких випадків за чотири роки в руках дев'ятьох мужчин у різних місцях, вертається вона врешті отцеві, буцімто незаймана, і оддається, як перше малась, за короля альгарбського

Якби була оповідка Еміліїна ще трохи простягнулася, то, певно, заплакали б усі молоді панії з великого жалю над долею мадонни Берітоли. Та вже вона дійшла кінця, і королева веліла Панфілові казати свою історію; той, послухняним бувши, одразу ж і почав:

― Нелегка то річ, любі мої пані, знати, що нам коли буває треба. Не раз чоловік гадає, що, розбагатівши, звікує свій вік щасливо і безклопітно, і так уже молить у Бога того багатства, так уже прагне його будь-що доробитися, та тільки свого допнеться ― дивись, і знайдеться хтось такий, що, на тії великі достатки понадившись, життя йому одбере,