Читати книгу - "Дванадцять китайців і жінка"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Однак кулемет замовк, і запала майже гнітюча тиша. Феннер обережно виповз із-за резервуара та роззирнувся довкола. Світло в будівлі згасло, двері були зачинені. Намацавши іншу гранату, кинув її у двері. Ледве встиг сховати руку, як кулемет запрацював знову: Феннер заповз за цистерну саме вчасно. Граната влучила у двері, й темряву освітили язички полум'я; потім пролунав оглушливий вибух. Уламки дерева і частини бетону зі свистом розлетілися навсібіч, а у Феннера вкотре запаморочилося в голові. Після цього він змінив думку щодо якості гранат Скальфоні. Кулеметної черги більше не було чути. Знову визирнувши з-за бочки, Феннер побачив, що двері сторожки тримаються на одній петлі. Муровані й дерев'яні частини будівлі розтріскалися та почорніли від кіптяви. Тільки-но Феннер звів очі, як усередині сторожки пролунали ще два вибухи. Він здогадався, що це виконав свою частину роботи Шайфе. Прилаштувавши «томпсона» на бочці, Феннер випустив довгу автоматну чергу в напрямку сторожки і знову заліг у пісок. З напівзруйнованої будівлі відповіли короткою чергою; детектив ударив довгою. Настало тимчасове затишшя.
Поглянувши угору, Феннер побачив, як схилом повільно сповзає Скальфоні, обережно притискаючи до грудей небезпечну ношу. Він був прекрасною мішенню, отак спускаючись, але детектив подумки бачив тріумфальну посмішку на його обличчі. Напевно, хтось таки помітив італійця, бо цей хтось почав гатити в нього з карабіна. Але Скальфоні не втратив духу. Він засунув руку за пазуху, витягнув гранату і жбурнув її в сторожку. Феннер простежив очима за траєкторією і знову гепнувся на землю. У нього виникло моторошне відчуття, що граната летить прямо йому на голову.
Але вона таки влучила в будиночок й оглушливо вибухнула. Заграва освітила нічне небо, і дах будинку запалав. Скальфоні швидко спустився, не вдаючись більше до засобів прикриття. Зігнувшись навпіл, він вихором промчав повз будиночок і сховався за бочкою поруч із Феннером.
— Господи Icyce! — заволав Скальфоні. — Вони вибухають! Яка чудова ніч! Ніколи б не погодився проміняти її на жодну спідницю у світі!
Феннер наказав:
— Будь обережним! Вони зараз почнуть вилазити!
Скальфоні мовив:
— Дозволь мені кинути в них ще «ананасика»! Лише одного — щоб вони протверезіли як слід!
Феннер відповів:
— Що ж — розважся, якщо хочеш!
Скальфоні метнув у відчинені двері ще одну гранату. Цього разу вибух був такої сили, що навіть під прикриттям бочок обох оглушило.
За мить хтось заволав:
— З мене досить — здаюся! Припиніть, припиніть це!
Феннер ані порухався.
— Виходь! Руки догори!
Із палаючої будівлі, похитуючись, вийшов чоловік. Обличчя та руки його були порізані уламками скла, а одяг перетворився на суцільне лахміття. Він зупинився, хитаючись у непевному світлі заграви, й Феннер розгледів, що то був Міллер. Коли супротивник наблизився до бочки, стало видно, що рот його оскалений від жаху. Шайфе уже біг до нього, і його худе обличчя палало від збудження.
— Там ще хтось є? — запитав він.
— Усі інші мертві, — прошамкотів Міллер. — Не чіпайте мене, містере!
Феннер простягнув руку і вхопив його за пошматовану одежу.
— Мені здавалося, що я пояснив тобі усе як слід трохи раніше, — незадоволено проказав він.
Упізнавши Феннера, Міллер повалився на коліна.
— Заради Бога, не добивай мене! — заридав.
Вільною рукою Феннер ухопив його за волосся.
— Хто там ще є? — гаркнув. — Кажи, тварюко!
Міллер тремтів, як осика.
— Нема більше нікого, — скавулів. — Усі інші мертві.
Підбіг Алекс. Феннер звелів йому:
— Пильнуй цього хлопця. Будь для нього, мов рідна матір, — бо в нього, бачиш, шок!
Алекс недовірливо перепитав:
— Справді? — і садонув Міллера кулаком у щелепу, зваливши на землю, а тоді ще раз сильно ударив.
Феннер зауважив:
— Ну-ну! Легше! Я ще хочу з цим покидьком трохи побалакати.
— Нічого! Просто налаштую його на робочий лад, — посміхнувся Алекс, продовжуючи лупцювати Міллера.
Феннер полишив їх та пішов уздовж стіни до човнів. Там уже чекав на його вказівки Скальфоні.
— Потопи їх, а один залиши, щоб доплисти до Кемеринського — це зекономить нам час.
Феннер повернувся до Міллера, котрий відповз убік, благаючи Алекса пощадити його. Детектив звелів Алексові йти на допомогу Скальфоні, а сам зайнявся Міллером.
— Я попереджав тебе, гнидо, що так станеться. А це ж лише початок. Де Тейлер? Говори ж, мерзотнику, бо інакше відіб'ю тобі всі нутрощі.
Міллер заскиглив:
— Він ніколи тут не буває. Присягаюсь: я не знаю, де він!
Феннер гаркнув:
— А це ми ще побачимо!
Невдовзі бігцем повернувся Скальфоні.
— Човни тонуть, але надто повільно! Може, я кинув би у них ще кілька «ананасиків» для певності?
Феннер відповів:
— А чом би й ні?
За кілька хвилин оглушливі розриви гранат наповнили затихлу бухту і клуби густого чорного диму оповили місце, де недавно погойдувалися човни.
Феннер наказав Міллерові, підштовхуючи його в спину «томпсоном»:
— Підводься, негіднику; тебе чекає невеличка морська прогулянка.
Міллер був такий наляканий, що ледь плентався. І безустаннно повторював:
— Не вбивайте мене, містере! Я хочу жити! Жити хочу!
Інші вже чекали на них у човні. Коли всі розсілися, Шайфе завів двигун.
— Господи! — сказав він. — Та це ж найкраща робота, яку я коли-небудь виконував! Ніколи не думав, що ми з нею впораємося!
Феннер намацав сигарету і запалив її.
— Найвеселіше почнеться тоді, коли про це дізнається Карлос, — зауважив. — Я ж казав, що ефект несподіванки спрацює — так і вийшло. Тепер Карлос знає, з ким матиме справу, тож нам буде нелегко й далі.
Вони обігнули острів на човні Карлоса та просигналізували Кемеринському, котрий приєднався до них на виході з гавані.
Потім усі пересіли на судно Кемеринського, й Алекс перетягнув із собою і Міллера. Останнім був Скальфоні, який потопив човен, що залишився.
Перебравшись на борт до Кемеринського, Скальфоні зітхнув:
— Було трохи шкода всіх їх топити. Мені 6, наприклад, ще один човен зовсім не зайвий!
Феннер відповів:
— Я вже думав над цим, але в Карлоса все ще залишається чималенька банда, і вони однаково б відібрали ці човни. То був єдиний вихід.
Кемеринський вивів судно у відкрите море, згораючи від нетерпіння дізнатись, як усе було.
— Я чув вибухи, — схвильовано ділився він враженнями. — Вони сколихнули все селище. Усі гадали, що коїться — однак жоден із них не наважився вийти, щоби, поглянути на власні очі.
Феннер показав Алексові
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дванадцять китайців і жінка», після закриття браузера.