Читати книгу - "Щоб ніхто не здогадався"

— Ну, і де, де ж ти пропадав? — ледве не в один голос запитали жінки.

Марик дивився на них і мовчав.

— Марку?

Марик втомлено опустився на стілець, що стояв за ним, схрестив руки на колінах і сумно посміхнувся. Тільки одна думка була зараз у нього в голові, тільки одна: «Вони ж не повірять мені, — обхопив він голову руками. — Котися-прокотися, нізащо не повірять!»

— …Військові не потрібні цій планеті! — такими словами закінчив свій полум’яний виступ Анор Злот — лідер правлячої більшості так званих «шляхетних».

На кілька секунд у залі запанувала тиша. Усі погляди були спрямовані на військових, які на чолі з маршалом сиділи, як завжди, у самому центрі.

Треба сказати, що маршал Умтолк цими словами був уражений у самісіньке серце, але військова витримка ніколи не зраджувала: на обличчі Умтолка не здригнувся жоден м’яз. Так, він знав, що таке рано чи пізно обов’язково трапиться, тим більше, що він недавно сам говорив зі Злотом. Але що саме сьогодні, та ще такими словами, він цього ніяк не чекав. Так, він розумів, що військова структура, поступово розчиняючись у цивільних організаціях, тобто зникаючи, сприяє зменшенню агресії на Землексі. У принципі, він не був проти. Поступово, плавно, безболісно, з обов’язковим залишенням невеличкого центра, який би керував локальними корпусами — бо ж мало там що! — це так, це звісно!

Але ось так?! Раз! — і вимітайтеся?! «Не потрібні цій планеті…» — повторив подумки маршал, і тінь промайнула його похмурим обличчям.

На секунду зал затамував подих, а потім просто вибухнув оваціями.

Дехто, не приховуючи захвату, демонстративно бив себе по вухах (так на Землексі виражали свої почуття в моменти найбільшої радості).

Маршал Умтолк нічого не сказав. Він знав, що йому і його генералам сьогодні просто не дадуть цього зробити. Тому він піднявся зі свого місця й, не міняючи виразу обличчя, разом з кількома своїми армійцями спокійно покинув зал засідань.

— Усе через це відкриття, — невдоволено говорив один із його помічників, генерал Бруд, коли вони вже йшли світлим коридором. — Я ж говорив, що того віруючого треба було ізолювати. От злотовці й одержали новий вид енергії!

— Помовчте, генерале, — зупинив його маршал (як завжди, злість закипала в ньому із запізненням). — Помовчте!

— Та чи ж мало роботи на Землексі? — заговорив генерал Млавл, який ніколи не сумував.

— Та й взагалі, якщо відверто, набридло!

— Сором, Млавле, — це був головний керівник військових польотів, генерал Убв. — Ви ж пройшли два конфлікти. Як же без нас? Зовсім без нас?

— Ось це й набридло, — відповів Млавл. — Досить мені цих штучних конфліктів. Мир — це добре!

— Я їм покажу мир, — не міг заспокоїтися Бруд. — Виставили із залу! Я не забуду… Ви що, Млавле, — повернувся він до свого колеги, — не бачили випробувань? Перетворять вас на блаженного — і все!

— Перетвориться той, хто сам хоче війни, — відповів Млавл. — Заспокойтеся, генерале!

Бруд нічого не сказав, а лише стис щелепи і йшов далі.

Усе це чув маршал. Усе чув. Але не зронив жодного слова, поки делегація йшла коридором. На виході з Урядового Палацу він раптом різко зупинився.

— Дорогі мої, — незвичними для військового словами звернувся він до генералів. — Чекаю вас за три години в себе. А поки змушений вас залишити. — До зустрічі, — додав він і вирушив до бічних дверей.

— До Злота пішов, — буркнув йому вслід незадоволений Бруд.

На виході генералів зустріла юрба журналістів.

Десяток запитань, десяток ухильних відповідей — і військові, прорвавши кореспондентський заслін, швиденько сівши у свої «хейфи», розлетілися по «господарствах».

Журналісти ж залишилися біля входу чекати маршала.

— Як же так, — строго звернувся Умтолк до Злота, як тільки зайшов у кімнату відпочинку, спеціально відведену для малолюдних засідань.

— Що за палкі промови?! Ви ж усе порушуєте!

— Може й так, може й так, — проговорив Злот. — Але ж ви самі знаєте, що Землексу армія вже не потрібна.

— Так, я розумію, — спромігся на неприємні для себе слова маршал. — Але так категорично? Що скажуть мені мої люди?!

— А що їм треба буде казати? Ваше відомство буде скорочене й переведене під інше керування. Матеріально ніхто не постраждає, навіть навпаки: будуть премії й нагороди… Загалом, усе, як ми й вирішували до сьогодні.

— Саме так, усе, як і вирішували! — не витримавши, голосно вигукнув Умтолк.

— Ви порушили найголовнішу позицію! — гнівно продовжив маршал. — Сказати таке! Ви вчинили…

— Ну, ну, ну, маршале, — не дав йому висловитися Злот. — 3 якого це часу військові стали такими чутливими?

— Ось уже двісті років, двісті років! Після Великої реформи армія прекрасно виконує свою роботу. І те, що на Землексі з того часу практично не було конфліктів, — чимала заслуга військових.

— Я б так не сказав, — швидко відповів Злот. — Адже саме військові були проти тієї реформи, — і він, глянувши на годинник, додав: — Чого ви