Читати книгу - "Чужі скелети"

— Я так само міркувала про це, — відповіла Юля.

— Згодна?

— Швидше так… Спочатку Руслан вичислив Крамаря і навіть умовив його зустрітися. Ігорові Борисовичу така зустріч виявилася на руку. Він тут-таки склав у голові, як тиснутиме на мене, якою страшною виявиться помста. Але Руслан запропонував, за словами Крамаря, взагалі досить дивний план: розіграти його викрадення. Мовляв, я, його сестра, знаю, наскільки він хворий. І ось невідомі поганці починають вимагати з мене грошей, бо утримують Руслана. Байдуже, що він учудив цього разу. Головне — наступив на серйозні мозолі, і тепер сестра або заплатить, або її брат склеїть ласти. Це я тобі Крамаря цитую…

— Та ясно. Ну, далі? Чому Руслан не міг, як раніше, прийти до тебе по данину?

— Кажу ж тобі — ховався. Не хотів світитися. Так і пояснив Крамарю: якщо його десь шукають, то сестру пасуть.

— За тобою правда стежили?

— Хто? За мною жодного разу в житті не стежили! Якби міліція справді шукала Руслана, підполковник Костюк перший поставив би мене до відома. Хоч в офіційному, хоч у неофіційному порядку. Або Руслан усе це вигадав, або перестраховувався. Гадаю — останнє: не хотів ризикувати.

— Отже, — підсумував Антон, — відбулося ось що. Твій брат Руслан повернувся після тривалої відсутності, бо йому потрібні були гроші, аби переховуватися. Він або вважав, що його активно шукають, або мав підстави для таких підозр. Вигляд, у якому я його знайшов, — це, швидше за все, не лише частина способу життя, а й необхідне для втікача маскування. Незрозумілим чином пронюхавши про твої тертя з Крамарем, він вирішив заручитися підтримкою твого ворога. Навряд чи ідея шантажувати братом тебе, Юлю, спала на думку самому Ігорові Борисовичу. Поки все логічно?

— Принаймні поки схоже на Руслана.

— Він пояснив Крамарю його роль?

— Вивести мене з рівноваги. Додатковий стимул. Так, у всякому разі, сказав мені Ігор. Хоча не думаю, що в ситуації, коли є можливість і перспектива звести зі мною порахунки, такого, як Крамар, буде аж надто цікавити мета такого, як Руслан. Але вони не об’єдналися: у призначений для наступної зустрічі час брат не озвався до Ігоря, хоча мусив, бо це в його інтересах. Потому взагалі зник. Зникнення співпало з телефонним дзвінком про викрадення і появою нашого з тобою знайомого — чорного привида. Я подаю в розшук. Про це дізнається Крамар — його стосунки з міліцейським керівництвом тобі зрозумілі. Збагнувши, що опинився в дурній ситуації, Ігор Борисович вирішив про всяк випадок триматися від мене подалі: опинятися в центрі чергового скандалу йому тепер, під час кризи, не вигідно. А я скандал підняти можу. Не забувай: чудовисько, про яке ми тут говоримо, — все ж таки мій рідний брат із хворим серцем. Нарешті ти знаходиш мертве тіло. Всі ознаки насильницького утримування. Чому впродовж цього часу ніхто більше не давався чути і не вимагав викупу, гадки не маю. Але ця новина теж доходить до Крамаря, і він усвідомлює, як легко тепер я можу прив’язати його до цієї історії. Були б ми в нормальних стосунках, зустрілися б і переговорили давно. А так — сам бачиш. Тепер скажи — можна вірити в непричетність Крамаря?

— Мабуть, можна, — зітхнув Антон. — Схоже, що в схему Руслана втрутилися люди, сили та обставини, про які жоден із учасників драми нічого не знає. Дзвінок невідомої жінки, чорний привид, справжнє викрадення… Скажи, ти б заплатила викуп, аби вимагали?

— Без питань, — швидко відповіла Юлія. — Тільки Крамар пояснив усе дуже просто. Нібито, за словами Руслана, щойно він отримає гроші, тут-таки передзвонить мені, скаже — мовляв, «усе гаразд, я не маю права завдавати тобі клопоту, тому прощавай, я їду з міста»… ну, щось у такому дусі. Тобто перед мої очі братик так і не з’явився б. Подробиці, очевидячки, склалися в нього в голові. А туди ні Крамар, ні я не зазирали. Значить, глибинна сутність його задуму померла разом із ним. Приїхали.

Це прозвучало водночас і символічно, і як звичайна констатація факту: машина зупинилася біля Юлиного будинку.

Далі була гаряча ванна і теплий, незважаючи на вечірню задуху, махровий купальний халат. Жіночий — чоловічих тут не тримали.

Навіть провівши в камері лише кілька годин, Сахновський відчував, наскільки він просякнув тюремним запахом. Можливо, це йому більше здавалося на психологічному рівні, ніж було насправді, але, хай там як, Антонові дуже кортіло відмитися, а одяг, у якому був, викинути подалі на смітник.

Далі вони вечеряли, господиня навіть наполягла на свічках. Хоча запаленням свічок на столі романтика обмежилася — в якийсь момент Гараніна сама відчула, що вечеря при свічках вимагає продовження, про яке пишуть в усіх журналах та посібниках на тему «Як звабити мужчину». Вона не збиралася зваблювати Антона Сахновського. Вона взагалі не готова була когось зваблювати. Це просто були відчуття: спочатку Юля відчула потребу запалити свічки, потім, випивши кілька чарок коньяку, відчула інше — розслаблятися зарано. Навіть рішуче накрила долонею чарку, коли Антон збирався хлюпнути туди ще.

Зі свого боку, Сахновський не міг до кінця зрозуміти поведінку цієї жінки. Ось вона сама готує йому ванну, змішуючи у воді різні ароматичні піни та олії, ось приносить свічки у стилізованих під старовину, хоча й непогано зроблених канделябрах, а ось ця-таки жінка раптом закривається, мов двері — від різкого протягу. Ні, він теж не особливо сподівався на кардинальну зміну в стосунках. Просто якщо Юлія просто піддалася пориву, тоді як сама до них не готова — це одне, таке можна пробачити. Проте якщо вона, доросла жінка, ось так грається з ним, дорослим чоловіком, ці методи в кращому випадку не варті серйозної уваги, в