Читати книгу - "Соло бунтівного полковника. Вершина"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
який давав змогу в будь-яку хвилину вирішувати ті чи інші нагальні проблеми. Зателефонувати з Києва в Челябінськ можна було так само легко, як почути в слухавці голос тещі з сусідніх Броварів.
— Алло, — Яруга чекав, поки десь там щось поклацає, порипить і з’єднається. — Алло, — ще раз повторив, але на другому кінці ніхто не відповів.
Нарешті прозвучав якийсь додатковий зумер, і почулося чоловіче «Алло».
— Я б хотів поспілкуватися з полковником Середою, — сказав Яруга.
— Саме він вас слухає.
— Здрастуйте, Теодоре Йосиповичу! — Яруга сам не чекав, що промовить ці слова радісно й навіть із піднесенням. — Потурбував вас із незалежної України Віктор Яруга. Колись разом воювали по один бік барикад.
— Здрастуй, Вікторе! Пам’ятаю-пам’ятаю. Надіюсь, ти зателефонував не для того, щоб оголосити нам війну? Бо, зважаючи на те, що у вас там відбувається, всього можна чекати.
Не сподобалися ці слова Ярузі, але він підготувався до розмови заздалегідь і переконав себе, що хоч би які слова говорив співробітник російської спецслужби — усе треба сприймати спокійно. Тим більше, що й інтонація Середи була дружньою.
— Навпаки, хочу запропонувати угоду про спільні бойові дії проти загального запеклого й підступного ворога.
— Проти американців?
— Та ні, Бог з вами! Хай живуть. Я хочу уточнити деякі деталі щодо надісланого вами листа. Йдеться про нашого земляка Пацька. У документах, що надійшли від вас, — мінімум інформації. Можете щось додати про підозрюваного й про сам інцидент на заводі?
— Скажу тобі, я сумніваюсь у тому, що цей Пацько якийсь там терорист. Але те, що машинку він придумав не слабеньку, можу гарантувати. Давненько я таких саморобок не зустрічав. А я їх, ти ж знаєш, перебачив на своєму шляху немало.
З розповіді, короткої і змістовної, Яруга дізнався, що Пацько працював на Челябінському агрегатному заводі
слюсарем-наладчиком, нічим особливо себе не проявляв, за характером — вибуховий, неврівноважений, дещо потайний. Якось колеги Віталія прийшли в зварочну, тобто в кімнату, де зварюють металеві вироби, й один робітник звернув увагу на те, що з-під шафи стирчить шматок мотузки. Він точно пам’ятав, що раніше її там не було. Хотів потягнути, зробив це легенько — не тягнеться. Другий каже: «Я теж точно пам’ятаю, що її раніше тут не було. Не смикай».
Нахилилися. Побачили, що мотузочка тягнеться до якоїсь трубки. Обережно витягли трубку. Запаяна чи заварена з одного боку, з другого — закручена на різьбу й до отвору заходить шнур. Це здалося їм підозрілим. Викликали міліцію. Ті, в свою чергу — співробітників держбезпеки. З належною обережністю відправили ту трубу на експертизу. Висновок: вибуховий пристрій осколочного типу. Якби сильніше смикнули за шнур — усім присутнім прийшов би кінець.
— Почали вираховувати. Підозра впала на Віталія Пацька, — закінчив розповідь Середа.
— І яка ж причина цього вчинку, якщо дійсно до цього причетний Пацько?
— Виявляється — недавно посперечався з тим, хто мав потягнути за мотузочку.
— Посперечався? І підклав вибухівку? — Яруга не приховував здивування. — Так просто? А до чого тут теракт?
— Ну, розслідування тільки почалося. А поки ми куйовдилися — Віталій Пацько втік.
— Усе?
— Ну, майже… Якщо не зважати на деякі незначні деталі.
«Про які ви, товаришу полковнику, говорити не спішите», — подумав співробітник СБУ Віктор Яруга.
«Якщо ви ще там в Україні чогось варті, докопаєтеся самі», — подумав, кладучи телефонну трубку, полковник ФСБ Теодор Середа.
10Офіційні бесіди із заявниками й відвідувачами в СБУ проводяться в приймальній, що по вулиці Володимирській, 35. Скільки людей зі своїми проблемами, скаргами, проханнями пройшли через цей будинок! Історичний будинок. У ньому ще наприкінці 1920-х працював академік Михайло Грушевський — голова Української Центральної Ради. Нині тут — бюро перепусток і громадська приймальня Служби безпеки України. Протягом останніх десяти років керує приймальнею полковник Ковальчук — досвідчений кадебістський кадр, справжній знавець людських душ і сердець. Він тільки гляне на відвідувача — і може приблизно визначити, з якою заявою, скаргою чи з яким проханням прийшла сюди людина. Для кожного Ковальчук знайде добре слово, пораду, щире людське співчуття.
Траплялися й різні неприємності — скільки людей, стільки й характерів, темпераментів. У кожного — своє виховання, власні погляди на життя. Не всі бувають задоволені прийомом, вжитими чи невжитими заходами. Найбільше ж докучали старому полковникові шизофреники, яких керівник приймальні знав майже всіх особисто. Вони скаржилися на постійні прослуховування їхніх домашніх розмов через радіоточку, опромінення їх рентгенівськими променями із сусідської квартири, постійні погрози з космосу, попередження про державні змови, замахи, вибухи, масові отруєння тощо. І кожного треба вислухати, удавати, що все сприймаєш серйозно, усе розумієш, пообіцяти вжити заходів, захистити.
Зазвичай бесідували з відвідувачами у спеціально відведеній для цього кімнаті, але в окремих випадках, коли в розмові брали участь керівники Служби безпеки або заявником виявлялася якась відома особа, полковник Ковальчук ішов до когось із підлеглих пити чай, звільняючи свій великий красивий кабінет для зустрічі з VІР-персонами.
Ось і зараз полковник Ковальчук залишив біля історичного каміну Богдана Зорія й Валентину Ромниченко.
— Коли мені зателефонували з приймальні СБУ й повідомили, що зі мною розмовлятиме сам Богдан Зорій, у мене чомусь одразу з’явилася надія, що моя заява матиме позитивне вирішення. І моїй сім’ї нарешті вдасться пробити мур
таємничості й невідання, за яким сховано справу Полікарпа Йосиповича Грушка, — жінка дивилася просто в очі Богданові Даниловичу.
Зорій же, можливо,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Соло бунтівного полковника. Вершина», після закриття браузера.