Читати книгу - "Списоносці"

Я сів і пильно подивився на патера.

Титус тримав себе в руках, і я нічого не прочитав на його обличчі. Лише блиск очей свідчив про внутрішню боротьбу.

— Акоше, ти занадто збуджений і роздратований, — сказав Титус приглушеним голосом. — Але запитуй. Кажи, на яке питання ти хотів би дістати відповідь?

— А ти справді відповідатимеш?

— Запитуй.

З чого, ж почати? Я вирішив приступити до суті без зайвої балаканини.

— Звідки ти узнав, як я свідчив у справі Переді?

Титус облизав спраглі губи. В його очах притаїлася посмішка.

— Тебе цікавить тільки це? Більше питань буде?

— Будуть.

— Ну, давай.

— Як ти довідався про зв'язок Капощі з Магдою? Звідки тобі відомо про вбивство унтер-офіцера? Відповідай. — Я пильно стежив за очима Титуса, немов збирався загіпнотизувати його.

Мій друг заплющив очі, довго думав, витираючи спітніле чоло. Я знав: він зволікає, обмірковує, що сказати. Потім Титус глянув на мене і, всміхнувшись, промовив:

— Знаєш, Акоше, шляхи господні недовідомі.

Я аж скипів.

— Прошу, облиш свої витребеньки. Перед тобою не віруючий…

— Витребеньки? Ти сказав: витребеньки?

— Відповідай на питання і облиш свої біблійні штампи. Хоча б зараз… Переді мною не обов'язково вдавати з себе пророка! Мені вже набридли ці патетичні висловлювання. Невже ти і мене вважаєш такою примітивною людиною, як тих віруючих, що ходять до церкви? Переді мною ти можеш не хизуватися божими одкровеннями — бога ця земна гра не цікавить. Зі мною в тебе нічого не вийде. Отже, відповідай одверто.

— Я хотів би, але ти не даєш мені й слова сказати. Не хочу тобі набридати біблійними історіями, проте мушу зауважити: про шляхи господні я висловився образно. Я, звичайно, повинен був сказати, що шляхи таємної служби з волі божої недовідомі. Тепер ти розумієш?

— Так, — промовив я тихо..

— Цим я вже відповів на твої питання. Але я дещо скажу, щоб якось заспокоїти тебе. Перед самогубством Переді висловив бажання зустрітися з священиком, хотів висповідатися. Тому що я був духовником його дружини, він назвав мене. Розповів про все — про допит, про очну ставку, про твоє свідчення.

— Ти знав і не сказав?

— Потім я розмовляв і з Анною-Марією, — розповідав Титус, не звертаючи уваги на моє питання. — Бідолашна, нещасна жінка! Вона вірила всьому, що ти наговорив їй іпро чоловіка. Потім вона сказала, що дуже кохає тебе і вірить тобі.

«Сердешна Анна-Марія, — думав я, — як там вона? Титус знає, тільки не хоче сказати».

— Згодом, — вів далі мій друг, — я почав більше придивлятись до тебе, бо, одверто кажучи, мені не сподобалась та справа Переді. А якщо людина приглядається до чогось…

— А скажи, Титусе, — перервав я свого співрозмовника, — якщо тобі було шкода Переді, чому ти не втрутився в цю справу? Ти міг це зробити. Одне твоє слово — і сьогодні Іштван Переді був би одним з відомих керівників армії…

— Мене, друже, цікавив не Переді, а ти. Бачиш, мені не все одно, до яких засобів ти вдаєшся і які цілі при цьому переслідуєш. У справі Переді відігравали роль твої особисті інтереси. Ти не хотів втратити Анну-Марію. Так же?

Що я міг сказати? Титус говорив правду.

— А про справу Капоші і Магди я зараз не хочу починати розмови. Колись, потім. — Титус підвівся, потягнувся і, замислившись, додав: — Так, коли-небудь довідаєшся про все. Вже пізно. Давай відпочивати, рано-вранці ти вирушаєш.

— Ще одне…

Титус глянув на стінний годинник.

— Будь ласка.

— Що робить Анна-Марія в Швейцарії?

— Працює. Виконує свій патріотичний обов'язок.

— Але де, в яких умовах вона живе?

— Не турбуйся, — відповів Титус і підійшов до мене. — Її робота безпечна. Працює в угорській делегації при Лізі націй…

— Розумію… — Я підвівся і пішов до виходу. Титус провів мене до дверей. Ми потиснули один одному руки.

— Ти ще боїшся? — запитав він, глянувши на мене.

Я кивнув головою.

— Не бійся, я охоронятиму тебе. Ну, бажаю тобі добре виспатись. А вранці я проведу тебе на вокзал. З богом, преподобний панотець Михайлик! — сказав він посміхаючись».

Коронді відсунув папку, зачекав, поки Када теж дочитає до кінця розділ, і сказав:

— Будь ласка, подивіться, як справи у Перлакі. Якщо вона вже закінчила своє свідчення, проведіть її до мене. Попросіть її взяти з собою свої записи.

Після того, як старший лейтенант вийшов, Коронді поклав мемуари Акоша Райнаї в сейф, прибрав на столі, дістав кілька чистих аркушів паперу і з військовою педантичністю рівненько поклав біля них різноколірні олівці.

Через кілька хвилин у супроводі Када ввійшла Марія. Коронді попрямував їй назустріч і, взявши під руку, провів до письмового стола.

— Доброго ранку, шановна Перлакі. Як вам спалось, як почуваєте себе?

— Я б спала спокійніше, якби знала, що мене охороняють. Але про це я довідалася тільки сьогодні вранці.

— Так, ми охороняємо вас, інакше й бути не може, — відповів Коронді і взяв записки Перлакі. — Чим вас почастувати?

— Дякую, якщо можна, сигаретою. Підполковник почав повільно читати свідчення Марії, роблячи помітки різноколірними олівцями. Дочитавши до кінця, він довго роздумував.

— Отже, ви знаєте про ці шість груп, — нарешті, порушив тишу Коронді.

— Так. Але відомості неповні. Це лише нитка, яка приведе вас до клубка.

— Давайте поговоримо про кожну групу зокрема. Якщо я правильно зрозумів ваші записки, ми маємо