Читати книгу - "Гіркий сміх"

— А хто такий Ніссе? — запитав він.

— Той, що був у машині, ви ж самі щойно сказали.

— Так, але як його прізвище? Що він робить?

— Прізвище його Єрансон. Нільс Ерік Єрансон. А що робить — не знаю. Я не бачила його кілька тижнів.

— Чому? — запитав Нордін.

— Що?

— Чому ви його не бачили кілька тижнів? Ви ж досі часто зустрічалися?

— Ми не з одної компанії. Не зв'язані між собою. Часом тільки буваємо разом. Може, він зустрів якусь іншу дівчину. Звідки я знаю. В кожному разі я давно його не бачила.

Офіціантка принесла вина й пива. Білява Малін відразу налила собі келих.

— Ви знаєте, де він мешкає? — запитав Нордін.

— Ніссе? Ні, він, мабуть, не має квартири. Він мешкав у мене, потім в одного приятеля в Седері, але мені здається, що там його вже немає. А де, я не знаю. А якби й знала, то не певна, чи сказала б вам. Я нікого не виказую.

Нордін ковтнув пива й ласкаво глянув на велику біляву жінку, що сиділа навпроти нього.

— Вам не треба нікого виказувати, панно… вибачте, вас звати Малін, а прізвище?

— Мене звати не Малін, — мовила вона, — а Магдалена Русен. Але мене звуть Білявою Малін через мої коси. — Вона провела рукою по голові. — А що вам треба від Ніссе? Він щось зробив? Я не буду відповідати на ваші запитання, коли не знатиму, що вам треба.

— Авжеж, я вас розумію. Я скажу, як ви можете нам допомогти, панно Русен. — Нордін знов ковтнув пива, — Можна мені одне вас запитати?

Вона кивнула головою.

— Як Ніссе одягався?

Вона наморщила лоба й хвилину подумала.

— Переважно ходив у костюмі, — врешті сказала вона. — В такому ясному, бежевому, з обтягненими матерією ґудзиками. Ну й, звичайно, мав сорочку, черевики й кальсони, як усі чоловіки.

— І носив плащ?

— Ну, то був не зовсім плащ. Така тонка чорна шматина з нейлону, чи що. А в чім річ?

Вона запитально глянула на Нордіна.

— Бачите, панно Русен, є підозра, що він помер.

— Помер? Ніссе? Але чому… чому ви кажете, що є підозра? Звідки ви знаєте, що він помер?

Ульф Нордін витяг хусточку й витер. шию. В ресторані було дуже гаряче, і він відчував, що в нього сорочка липне до тіла.

— Річ у тім, що в нас у морзі лежить один чоловік, якого ми не можемо впізнати. Є підстави вважати, що то Нільс Ерік Єрансон.

— Чого б це він мав померти? — недовірливо спитала Білява Малін.

— Він був одним із пасажирів того автобуса, про який ви, напевне, читали. Кулі влучили в голову, і він, мабуть, відразу помер. Оскільки ви єдина із знайомих Єрансона, яку нам пощастило знайти, ми були б дуже вдячні, якби ви прийшли в морг й глянули, чи то справді він.

Білява Малін перелякано витріщила очі на Нордіна:

— Я? В морг? Та нізащо в світі!

У середу, о дев'ятій годині ранку, Нордін і Білява Малін вийшли з таксі перед Інститутом судової медицини на Томтебудавегеи. Мартін Бек уже хвилин з п'ятнадцять чекав на них, і вони разом зайшли до моргу.

Брезкле, бліде обличчя Білявої Малін було підфарбоване недбало, а біляве волосся зачесане не так старанно, як учора ввечері.

Нордінові довелося чекати в коридорі, поки вона збиралася. Коли врешті вони вийшли на вулицю, Нордін переконався, що в тьмяному світлі ресторану вона має кращий вигляд, ніж у ранковій імлі.

Працівники моргу були попереджені, і начальник зразу ж провів Нордіна й Біляву Малін до морозильника.

На розбите обличчя небіжчика накинули хустку, але так, щоб волосся було видно. Білява Малін схопила Нордіна за руку й прошепотіла:

— Хай йому біс!

Нордін поклав руку на її широку спину й підвів її ближче.

— Добре придивіться, — мовив він тихим голосом. — Придивіться й скажіть, чи ви впізнаєте його.

Білява Малін затулила рота долонею і втупила очі в голе тіло.

— А що з його обличчям? Можна глянути на нього?

— Краще не дивіться, — сказав Мартін Бек. — Ви й так повинні його впізнати.

Білява Малін кивнула головою. Потім відняла руку від рота і ще раз кивнула.

— Так, — мовила вона, — це Ніссе. Отой шрам і… так, це він.

— Дякуємо, панно Русен, — сказав Мартін Бек. — А тепер запрошуємо вас на каву до поліційної дільниці.

Білява Малін сиділа бліда в таксі поруч з Нордіном і тільки час від часу мурмотіла.

— Хай йому біс, як страшно.

Мартін Бек і Ульф Нордін заходилися пригощати її кавою з булочками, а за хвилину до них приєдналися Кольберг, Меландер і Ренн.

Білява Малін швидко заспокоїлась — видно, не тільки завдяки частуванню, а й тій увазі, яку до неї виявляли. Вона радо відповідала на запитання, а виходячи, потиснула всім руки й сказала:

— Дякую, я ніколи не сподівалася, що ляг… що поліцейські можуть бути такими хвацькими хлопцями.

Коли двері за нею зачинилися, вони хвилину міркували над цим компліментом, потім Кольберг сказав:

— Ну, хвацькі хлопці, зробимо підсумок?

Підсумок був такий:

Нільс Ерік Єрансон, 38 або 39 років.

З 1965 року чи ще довше без постійного місця праці.

З березня по серпень 1967 року жив разом з Магдаленою Русен (Білявою Малін), Стокгольм, Арбетаргатан, 3.

Далі до початку жовтня мешкав у Сюне Б'єрка на Седері.

Де мешкав