Читати книгу - "Зірка, або терористка, Марина Меднікова"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Тут курити не можна, — сказало над вухом. — Здрастуйте, Ігоре Гавриловичу, як вона?
Станіслав Павлович виглядав енергійним, ладним бігти на життєві лови.
— А я збирався до тебе. Ходімо на двір. Тетяна все’дно спить. Тобі там робити нічого. Я завезу на роботу.
— А квіти? — Стас тримав на відльоті червоно-рожеву клумбу в шерехливому целофані.
— Сестричка пристроїть, Тетяна квітам зрадіє.
— А я обізнався, — засміявся до Ігоря рудовусий чоловік, виходячи з туалету з мокрим кульком апельсинів. — Уявляєш, моя в іншій палаті, переплутали. У незнайомих у тумбочці порпався! Трапиться ж таке.
— Хто він? — Станіслав Павлович провів чоловіка поглядом.
Кулик змахнув рукою.
— Маю розмову.
В авті Ігор Кулик виклав Стасові свої міркування.
— Вона знає? Бо матиму видерті роки.
— Всім вигідніше, щоби справу закінчив ти. Нова людина доки в’їде, сам розумієш. Наша пісня гарна-нова…
— Пойняв — нє дурак, дурак би не пойняв.
— Наскільки я інформований, Вареник дав жорсткі строки.
— Він, сарака, з штанів вискакує, поки без лампасів. Ладен сам бігати нишпоркою. Але — не вміє, чисто по жизні, не вміє. Нашу справу робити, не в Чапаєва грати, у кого шалабон дужчий. Дитячий конструктор «лєго» бачили? Отож. Купа штучок, хто що стулить. Один — будинок, другий — танк, а третій сортир, та в ньому й утопиться. Скласти з фактів щось пристойне і корисне, а до того ж вірогідне — це фокус-покус.
Як колись замовляли цилюрникові фризуру: абисте при папєнькє по-нашому, а без папєнькі алякапуль.
— З Вареником треба побалакати? Аби тобі не заважав?
— Він мене марципанчиками обкладе на золотій таці, аби швиденько впорався. Йому, даруйте, дружина ваша як зламаний зубний протез — і не поїси, і не натисни. Спасибі, що підвезли.
— Чекай. Я з тобою. Тетяна просила дещо взяти у неї на столі. Допоможеш?
— Якщо це не службова таємниця, — Станіслав Павлович засміявся.
Стас крокував прокуратурою попереду Кулика, похазяйськи, ручкався, вітався, домовлявся.
На столі слідчої Кулик лежала допотопна картонна тека з кошлатими поворозками. Ігор розгорнув. «Я, Симчич Зірка Орестівна…», «Я, Шушунова Світлана Михайлівна…», «Я, Митроха Василь Федорович…» Папірець з нерівним олівцевим написом «Перший шлюб Олійник. Перевірити!»
— Щось цікаве? — зазирнув Стас.
— Тобі ні до чого. Тетяна хоче попрацювати в лікарні.
— Жоден злочинець не вартий здоров’я слідчого.
— Сам вигадав?
— Щойно.
— Повісь у рямці. Отже домовилися. Кермуй до переможного фінішу.
— Благословляєте?
— Радився. З компетентними людьми. Всі кажуть: тероризму у будь-якій личині — жорстокий бій. Крути дірки на погонах.
— Йєс, сер. Шоу маст го он! Нам своє робить.
— Отож бо.
За автом Кулика приліпився темний джип. Кулик глянув на годинника — встигне завезти теку Тетяні. Біля лікарні попотикався, де б припаркуватися. Ач, погано живуть — між джипками не протовпишся. У палаті обережно підсунув теку під подушку Тетяни Іванівни. Вона упокоєно спала.
«Тра’ мінять сигнал, — подумала про свого «Титаніка»
Зірка, — американці назвали космічний корабель челленджером, він і ляпнув. Не треба вовка з лісу кликати, я й так іду на дно».
— Хай, май діа! — голос Джефрі мав стурбований. — Давай зустрінемось. Не бери авта, я підхоплю.
— У тебе проблеми, і гадаю, значні, — сказав Джефрі на Андріївському узвозі під крислатим каштаном.
Зірка замовила склянку води, Джефрі натицяв пальцем половину меню.
— До біса складна у вас вимова. А харчі смачні. Дороті сказала, що я погладшав.
— Вона була тут?
— Так, кілька днів, з молодшим.
— А Сара?
— Сару я вирішив довчити у Штатах. Там безпечніше.
Береженого і Бог збереже. Так у вас кажуть?
— Шкода. Я до неї звикла.
— Вона до тебе теж. Потерпає, що не встигла підстригтися, похизуватись у Штатах. Ти мені нічого не розповідала і тим поставила мене у дурне становище. Даруй за різкість, але…
Зірка вертіла у пальцях склянку. Джефрі помітно нервував.
«Важко бути справжнім мужчиною і водночас самим собою. Симпатичний хлоп. Чого ти мучишся? Хочеш, аби я сама допомогла сказати мені якусь гидоту? Гаразд, синку, полегши душу. Що ти там таке страшне маєш на бідну Зірку?»
— Ти, Джефрі, передовсім, не хвилюйся. Подивись на мене, хіба я можу свідомо заподіяти тобі прикрість? Ні. Мені велося добре з тобою. І маю найгарніший спомин на старість, — Зірка говорила м’яко, спокійно, як на сеансі психоаналізу. — То що там сталося?
Джефрі нарешті підвів на Зірку очі.
— Ти під підозрою. Тебе підозрюють…
«Ну ж бо, не бійся, хлопче, я не проситиму допомоги».
— Підозрюють?
— Дарма ти розмовляєш зі мною, як психоаналітик.
«Непогано, мій тихий американцю, непогано».
— Ти вскочила у кепську історію. Я хочу допомогти.
— А можеш?
— Of course.
— Тоді просто повір, що я ні в чому не винна.
— Вірю.
— Thank you very much, Джефрі. Ти гарний хлопець.
Наївся?
Джефрі і незчувся, як поглинув нічогенький обід — борщ з пампушками, печеню з грибами у горнятку, вареники з сиром і сметаною.
— Я коли нервуюся, від
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зірка, або терористка, Марина Меднікова», після закриття браузера.