Читати книгу - "Душа дракона, Лаванда Різ"

- «Слава Одру ти повернулася неушкодженою!» - одразу почула вона в своїй голові захоплений голос Даная. Привид дракона крутився біля неї радісним псом. – «Як все пройшло? ... А що у тебе таке з обличчям?» - полишивши свою метушню золотистий привид стурбовано подивився на похмуру дівчину. А так як на душі у Джин шкребли кішки, Данай як і всі інші дракони так само потрапляв під гнів ображеної дівчини. Тому вона зробила все, щоб змусити його повірити ніби вона його більше не чує і не бачить. Ігноруючи його крики, Джин пройшла крізь нього, навіть бровою при цьому не повівши. Данай кинувся її наздоганяти, не вірячи, що таке могло статися. Джин була так зачеплена драконівською зарозумілістю, що на цей раз її серце залишилося глухим до страждань Даная. Врешті-решт він зник несучи свої стогони в такі ж байдужі, як і вона, стіни замку.

Але щоб не з'їхати з глузду від своїх забарвлених мороком думок, Джин з затятою люттю взялася до справ, немов снігова буря увірвавшись на кухню, схопившись за найбруднішу і важку роботу, лякаючи тим самим стару Міру.

Ось саме за таким самокатуванням і застав її Варон, коли нещадно збиваючи свої пальці, вона терла кам'яну підлогу.

... Він миттєво відчув, який від неї йде холод, лише переступивши поріг. Її дар встановив між ними такий зв'язок, для якого слова були не потрібні. Не потрібно було навіть погляду. Коли лілові, темні від розчарування очі дівчини все ж скинулися на владику - він вже побачив яка між ними розкинулася порожнеча, тільки не знав через що вона раптом виникла. Слова застрягли десь глибоко, і брила, яка тиснула на груди заважала вириватися назовні навіть повітрю.

- Я справно працюю, владика Варон, - ковтнувши нервовий клубок у горлі, вимовила Джин порожнім голосом, поспішаючи відвести погляд . - Внесок кожного за здібностями, і моє місце тут на кухні.

   Він так нічого і не сказав, лише похмурнів та вийшов геть. Навіть дверима не грюкнув. 

... Найдовше і страшніше відлуння саме в порожнечі. Відлуння тих відносин між сірим драконом та дівчиною іскрою носилося у прірві, котра розверзалася між цими двома, завиваючи то в одному, то в іншому кутку, іноді затягуючи в унісон з привидом Даная.

Занадто принциповий і гордий Варон не кликав її, а Джин не проявляла бажання піднятися до нього, хоча у неї залишилося стільки нез'ясованих питань, починаючи від сутички з Атаваном і до причин того, чому він налаштований так проти її дару. Але тепер всі ці нез'ясовані питання висіли в холодному повітрі, який обпікав всіх жителів фортеці міцним  морозом та обуренням, яке витало по Сторожовій вежі.

- Та я тебе вже пробачила давно, можеш ти хоч трохи посидіти спокійно, маршали в житті не їли з таких чистих мисок, - пробурчала Міра. - Беру свої слова назад. Користь з тебе все-таки буде, дівка.

Розігнув ниючу спину, Джин сердито похитала головою, немов відмахуючись від нав'язливого овода.

- Хто це співає таким противним до відрази голосом, немов старий козел додихає? - насупившись, зиркнула вона на стару.

- Так це Літа. Завагітніла вона від одного з драконів ось її і звільнили від роботи. А вона знай собі співає, коли блювотинням перестає давитися. 

  З люттю жбурнувши мокру ганчірку на підлогу, Джин попрямувала прямо до співачки, з засуканими рукавами та в одній сукні не дивлячись на холод. Вона навчилася його терпіти, тепер інший холод, набагато небезпечніший вирував в її душі.

- А ну, виходь, Літа!!! - крикнула Джин так, що її почули навіть на третьому ярусі. - Співати надумала? - кинула вона молоденькій служниці. - Щось радісне в цьому побачила? Тому що, якщо б була у відчаї - вже б зі скелі кинулася, або ж шукала спосіб як позбавиться від цього виродка поки не пізно!

- З чого мені позбавлятися? - знизала плечима Літа. - Я на життя не скаржуся!

- Тоді я сама тебе скину, якщо ти не заткнеш свою пельку! - стиснувши кулаки прошипіла Джин. - Знайшла спосіб від роботи ухилятися? Думаєш, будеш народжувати кастратів, зручно прохолоджуючись? А те, що потім твої діти поповнять ряди маршалів, які вбивають людей тобі плювати?!

- Тільки заздрістю своєю не подавися! - прийняла захисну позу Літа.

- Заздрістю? - Джин навіть поперхнулася від обурення. - Та я сумую за кожним, хто перетворюється на драконівську забаву! Шкодую ті душі, які падають до їхніх ніг! Тих, хто вірить у велич драконів та в їх божественне походження!

Вигляд зляканої та зіщуленої Лети, немов ляпасом повернув Джин на землю, подаючи їй знак, що кожне сказане нею слово було почуте драконами, і що деякі з них стоять зовсім близько. Повільно повернувшись, вона дійсно побачила застиглих владик, хтось стояв на краю третього яруса, хтось на сходах, а сам Варон в двох кроках від неї. Підкоряючись закону, Джин з кам'яним обличчям схилила коліно.

- Що ж ти тоді кланяєшся цим жахливим створінням? - ледве стримуючи гнів, процідив Варон.

- Такий закон драконівського панування, слабкі змушені падати на коліна перед силою, що їх поневолила, - не піднімаючи голови , відповіла Джин. - А ще, щоб уникнути зайвих батогів. ... Адже за мої слова ти повинен мене висікти. Щоб я більше не підбурювала інших наложників.

- І дати тобі ще один привід ненавидіти мене? - холодно хмикнув Варон. - Я тебе звичайно покараю, але інакше.

- Як вам буде завгодно, владика, - проказала вона порожнім голосом.