Читати книгу - "Настя і вовки. Пробуди в мені звіра, Марія Люта"

Далі кухарка без угаву щебетала про все на світі, я ж жувала та кивала, слухаючи напіввуха.

- ... і ось уже з хвилини на хвилину машина за плитою під'їде, а цих дармоїдів і слід простиг. Ось як мені бути! Як, я, по-твоєму, її, величезну, до воріт сама допру!? Ти їж, їж, я ще підсиплю...

- То водій хіба не може допомогти?

- Ех, кажу ж - не можна до нас сторонніх, не пустять його за службові ворота.

Оу, службові ворота. Я нагострила вушка.

- А давайте я вам допоможу!

- Ти!? - Вже вдруге за ранок мене оглянули з ніг до голови.

– Я! Ви ж мене нагодували, а я вам за це допоможу! Я дуже сильна.

Жінка із сумнівом примружила очі, але вибору, схоже, вона не мала.

Поламаною плитою виявилася масивна скляна поверхня. Я аж розгубилася: гадки не маю, як ми зможемо хоча б підняти її. На моє полегшення, в цей момент до кухні вбігли шестеро молодих людей - всі розчервонілі і захекані - і з подивом глянули на мене.

Не чекаючи шквалу питань, я вперла руки в боки і гаркнула:

- І де вас тільки чорти носять питається!? Бардак тут розвели! Ану швидко взяли плиту і потягли до воріт!

Кухарка кивнула шанобливо, а браві молодці кинулися виконувати наказ, навіть не поцікавившись, хто його віддав. Я ж тихенько прилаштувалася за ними слідом, мовляв, проконтролювати все особисто.

Біля воріт стояв черговий блокпост і орли, що несли на ньому службу, були не рівня коридорній охороні. Статус "нареченої Гліба" їх аж ніяк не вразив, так що довелося назвати ім'я та прізвище, вони ж перевірили список і повідомили, що мені залишати територію маєтку заборонено. Це наказ Гліба Юрійовича, тож йому скаржитися марно.

Я вже мала намір зневіритися і намагатися втекти через парк і ліс на трасу, як до блокпоста під'їхала руда дівчина. Так це ж та сама лисичка! Швидко оцінивши ситуацію, вона видала:

- Настя зі мною!

- Вибачте, їй не можна.

- Зі мною можна.

- А ви хто?

– Я дочка Мстислава.

Німа пауза.

У вишколених незворушних охоронців відвисла щелепа. Це треба було бачити.

Невже не знали, що ватажок має доньку? Чи що вона лисиця?

- Одну секунду, нам потрібно зробити дзвінок, - старший швидко прийшов до тями і зник у приміщенні. За хвилину він знову з'явився. - Проїжджайте. І ви також.

Остання фраза адресувалася мені. Я, не гаючи дарма ні секунди, швидко заскочила на переднє сидіння автомобіля лисички і ми рушили.

Коли ворота залишилися позаду, я зітхнула з полегшенням і поцікавилася у своєї рятівниці, звідки вона знає моє ім'я.

- Так тебе тепер тут кожен пес -  чи вовк, у нашому випадку - знає! Наречена Гліба... Ти ж сенсація! - Дівчина мені підморгнула.

- І чому ти вирішила мені допомогти? - запізно прокинулися в мені рештки здорового глузду разом із підозріливістю. Ох, даремно я таки не розповіла все Глібу!

- Так... Чи то з нудьги, чи з доброти душевної. А ви що, посварилися?

- Та ні, просто справа є в мене одна. Особиста... Треба було вислизнути потай...

- Розумію. Можеш не розповідати. Тобі взагалі пощастило: тепер точно ніхто не дізнається, куди ти поділася.

- Це ще чому? - миттю насторожилася я.

- У мене один... друг у службі безпеки Мстислава працює. Так ось він мені - по-дружньому -  як би вирішив допомогти теж вислизнути таємно... Словом, він стер всі записи з камер спостережень за останню годину.

Що!? У що я знову вплуталася!? Але не встигла я й рота відкрити, щоб вимагати пояснень, як машина різко загальмувала. На дорозі перед нами стояв широкоплечий брюнет із шрамом через все обличчя. Мені раптом стало страшно.

- А ось і Натан! Я вас зараз познайомлю!

Лисиця весело вистрибнула з машини, а в мене по спині побігли мурашки. Інтуїція волала про небезпеку, але подітися було нікуди: чоловік підійшов до моїх дверей і зазирнув у відчинене вікно.

- Ну, привіт, красуне. Давно хотів познайомитися з тобою.