Читати книгу - "Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію, Борис Джонсон"

Різні чинники сприяли уникненню Британією стражденної долі континентальних сусідів. На територію країни не зазіхали вже майже тисячоліття. Її державний лад мав глибше коріння. Парламентська демократія була встановлена давніше. Англійці винайшли крикет. І так далі.

Проте до цього списку потрібно додати мудрість та передбачливість молодого Вінстона Черчилля та його друга Ллойд Джорджа; розуміння того, коли настав час заспокоїти незадоволення; коли ослабити злість обділених; коли запобігти повстанню забезпеченням першої фінансованої державою реакції на очевидну соціальну несправедливість.

У такому контексті можна стверджувати, що Черчилль допоміг врятувати Британію від фашизму не раз, а двічі. Та його прогулянка нетрями Манчестера у 1906 році була важливою. Зайдіть туди сьогодні, і побачите в маленьких модних барах стильних молодих людей із крутими ґаджетами; вони начебто причетні до розквіту технічного сектору міста. Спитайте, у що вірять вони у політичному плані, і, припускаю, у відповідь почуєте якусь варіацію про капіталізм із людським обличчям.

Черчилль узяв цю стратегію не лише тому, що так було правильно для імперії чи економіки або для його політичного Я, а й через те, що щиро співчував. Він ніколи не був нелюдяним — попри лейбористські міфи.

І потім, є й глибший аспект душі цієї людини; запитання, яке лунає із епіцентру всіх тих дебатів про Черчилля, що й сьогодні нуртують навколо його особи. Потрібно остаточно й цілком переконатися у чистоті його мотивів у той період, у 1940-му, коли він зібрався керувати курсом країни.

Що я маю на увазі, так це дізнатися, що саме він думав і відчував щодо того первісного інстинкту, із яким, мабуть, і народжується наш вид — і який водночас здається таким незнайомим більшості представників сучасного «розніженого» покоління. Знайдуться люди (і, певно, чимало), які скажуть, що вирішальною частиною фактора Черчилля було його бажання йти шляхом війни.

76 Найвищий клас (фр.).

77 Особисте судження (фр.).

78 «Sinn Féin» — ірландська політична організація, що виступає за єдність Ірландії. Нині переросла в політичну партію, якій закидають зв’язки з Ірландською республіканською армією.

79 Буллінґдон («Bullingdon Club») — елітарний оксфордський чоловічий клуб.

80 Рожевий — політичний колір лібералів, блакитний — колір партії консерваторів (торі).

81 «Fabian Society» — заснована 1883 року організація, котра об’єднувала представників англійської інтелігенції та мала на меті поступове мирне запровадження соціалізму.

Розділ 12

Немає слави у кровопролитті

Війна є прабатьком усього, казав Геракліт. Без сумніву, війна породила Черчилля. Та чи був Черчилль сам прабатьком воєн? І чи був він у цьому таким нестямно й завзято плодовитим, як стверджував дехто?

Повернімося до часів кінця війни, що мала покласти край усім війнам. У 9 серпня 1918 року, коли найганебніша із будь-коли бачених війн, хоч на той момент ніхто цього й не підозрював, була готова віддати кровопролиттю останніх жертв. Озброєні 600 танками, Британські експедиційні сили звершили приголомшливе просування Ам’єном, прориваючись крізь колючий дріт, долаючи по болотах та покалічених трупах відстань… заждіть, цілих вісім миль за день. Тисячі німців було вбито і тисячі полонено.

Ми бачимо Черчилля у Франції: як і часто в ті дні, він зупинився у замку Вершок, очевидно для того, аби мати змогу безпосередньо контролювати процес розподілу боєприпасів як міністр озброєнь. Насправді ж, є підозра, він там перебував, тому що не міг бути далеко від осередку бойових дій. Дорогою до штабу Четвертої армії він проїхав повз приблизно п’ять тисяч полонених німців: їхні очі спорожнілі від шоку, голови схилені, шкіра почорніла від вибухів. Черчилль зазначав, що, дивлячись на це, «не міг втримати жалю до них та їх нещасного становища; стерпіти довгий похід тим полем бою без їжі й відпочинку, і це після усіх пережитих там жахіть».

Напевно, така думка звучала дивно. Успіхи Британії були видатними, проте у серпні 1918-го, наскільки на той момент він міг собі гадати, не було жодних причин вважати їх вирішальними. Більше того, його засмучували перспективи у війні й він не прогнозував її закінчення у кращому разі до 1919 року. Німці усе ще могли завдавати нищівних ударів британцям. Вони так робили аж до фінального свистка.

Вигляд тих багатьох полонених і переможених ворожих солдатів мав би сповнити Черчилля підбадьорливим духом, лютою насолодою, що боші82 врешті здають позиції. Натомість він відчував їхнє нещастя — попри розуміння, що їхнє сонце сідає за обрій. Німеччина справді програвала війну, власне, уже її програла. Але Черчилль не був схожий на інших, тих численних дрібніших політиканів.

Він виявляв сліпучу немстивість. Вони були дріб’язковими, він — великодушним; вони пропонували помсту, він вважав це безглуздям. У листопаді 1918 року, одинадцятого дня одинадцятого місяця, німці підписали акт про припинення воєнних дій. Країна перебувала у хаосі. Кайзер утік; народ охопила епідемія грипу; комуністичні повстання паралізували міста, і, частково завдяки британській блокаді німецьких портів, численне населення перебувало на межі голоду.

Одного вечора у листопаді ми бачимо Черчилля на вечері у Лондоні з найкращими товаришами — Ф. Е. Смітом, генеральним прокурором, і Ллойд Джорджем, прем’єр-міністром. До них дійшла новина про голод у Німеччині. Ллойд Джордж бажав покинути колишнього ворога у стражданнях; Черчилль же сказав, що треба негайно вислати 12 кораблів із провіантом.

Ллойд Джордж переконував: треба пристрелити кайзера. Черчилль був проти. Чотири місяці по тому, у 1919 році, коли стан Німеччини ще дужче погіршився, Черчилль скаржився у Палаті громад на огидність використання голоду як зброї проти жінок, дітей та старих. Він наполягав на якнайшвидшому знятті блокади і підписанні мирного договору з Німеччиною.

Зрештою, у Версалі узгодили його умови разом із вимогами про непомірні та неоплатні компенсації від Німеччини. Черчилль не погоджувався з Ллойд Джорджем та президентом Сполучених Штатів Вудро Вілсоном і вбачав принципове безглуздя у тому, що сталося. Умови були надто жорсткими. Пізніше він заявив: «Економічні вимоги Версальського договору мстиві й безглузді настільки, що аж марні». Ці слова не тільки виявилися пророчими, а й демонструють нам щось особливе у його характері та інстинктах.

У передмові до праці про історію Другої світової війни Черчилль наводить свій славнозвісний принцип: нації потрібно проявляти «у війні — рішучість, у поразці — виклик, у перемозі — великодушність, у мирі — добру волю». І це не просто красиві слова — він таким був насправді. Одним із найбільших наклепів на Черчилля є твердження, нібито він був занадто войовничим, агресивним, va t’en guerre83 і мало не пихкав, не сичав, не тупотів ногами й