Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Мандри убивці, Робін Хобб 📚 - Українською

Читати книгу - "Мандри убивці, Робін Хобб"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мандри убивці" автора Робін Хобб. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 42 43 44 ... 252
Перейти на сторінку:
це вже було при кінці його днів. А інше собача, з яким я пов’язався…

Рольф дивився на мене майже з такою ж огидою, яку Барріч відчував до Віту. Голлі тим часом мовчки хитала головою.

— Ти пов’язався дитиною? Даруй мені, але це збочення. Це як дозволити маленькій дівчинці вийти за дорослого чоловіка. Дитина не готова поділяти все життя тварини, всі батьки Старої крові, яких я знаю, ретельно стережуть своїх дітей від таких контактів. — На його обличчі майнув вираз співчуття. — У кожному разі це, напевне, було болісно, коли вас із пов’язаним побратимом розлучили. Але хай хто це зробив, він вчинив слушно, незважаючи на причину.

Чоловік уважніше до мене придивився.

— Дивуюся, що ти вижив, нічого не знаючи про звичаї Старої крові.

— Там, звідки я походжу, про це рідко говорять. А коли вже згадують, то називають це Вітом і вважають чимось ганебним.

— Невже твої батьки теж так казали? Бо хоч я добре знаю, як ставляться до Старої крові та які брехні про неї розповідають, та все-таки від власних батьків їх зазвичай не чують. Батьки плекають наші родинні лінії, а як настане час, допомагають знайти відповідних партнерів, щоб наша кров не розріджувалася.

Я глянув на його щирий позирк, перевів очі на відкритий погляд Голлі.

— Я не знав своїх батьків. — Навіть без називання імен ці слова нелегко мені далися. — Мати віддала мене в батьківську сім’ю, коли мені було шість літ. А батько вирішив, що йому не варто… бути поруч зі мною. Втім підозрюю, що Стара кров передалася мені саме з материнського боку. Я нічого не пам’ятаю ні про матір, ні про її сім’ю.

— Шість літ? І нічого не пам’ятаєш? Вона ж, напевне, навчила тебе чогось, перш ніж відпустила від себе, дала якесь знання, щоб захиститися…

Я зітхнув.

— Нічого про неї не пам’ятаю.

Мені давно вже обридло, як люди кажуть, що я повинен щось про неї пам’ятати, що більшість має спогади з такого віку чи й ще молодшого.

Чорний Рольф видав гортанний звук, середній між гарчанням і зітханням.

— Ну, хтось тебе чогось таки навчив.

— Ні, — відповів я безбарвним голосом, втомившись від цієї суперечки. Хотів її закінчити, тож вдався до найстарішої відомої мені тактики, що мала відвернути увагу людей, які ставили мені надто багато запитань. — Розкажи мені про себе. Чого навчала тебе мати і як?

Рольф усміхнувся, довкола чорних очей зібралися грубі складки, зробивши їх меншими.

— Моє навчання зайняло їй двадцять літ. Маєш стільки ж часу, щоб усе вислухати? — Зустрівшись із моїм поглядом, додав: — Я знаю, ти спитав це, щоб перемінити тему. Та я пропоную тобі те, чого ти потребуєш. Зостанься з нами ненадовго. Навчимо тебе того, про що повинні знати ви обоє. Але цього не навчишся за годину чи день. Це займе місяці. Може, роки.

Зі свого кутка тихо озвалася Голлі:

— Ми могли б знайти йому пару. От хоча б дочка Оллі. Вона трохи старша, але допоможе йому устаткуватися.

Рольф широко всміхнувся.

— Жінки! Знають тебе п’ять хвилин, а вже сватають.

Голлі заговорила просто до мене. Її усмішка була стриманою, але теплою.

— Віта пов’язана з вороною. Вам добре полювалося б разом. Залишайся з нами. Зустрінеш її та вподобаєш. Стара кров має поєднуватися зі Старою кров’ю.

Чемно відмов, — негайно ж підказав Нічноокий. — Уже досить зле барложитися між людьми. Як спатимеш поруч із ведмедицею, смердітимеш так, що ми ніколи не зможемо добре полювати. І я не хочу полювати з набридливою вороною. — Він помовчав. — Хіба що вона знає жінку, пов’язану з вовчицею?

У кутиках губ Чорного Рольфа з’явилася усмішка. Я запідо­зрив, що він почув з нашої розмови більше, ніж показує по собі, і сказав про це Нічноокому.

— Це одна з речей, яких я міг би тебе навчити, якщо вирішиш зостатися, — запропонував чоловік. — Коли ви двоє розмовляєте при комусь зі Старої крові, то здається, наче ви горлаєте, щоб перекричати торохтіння воза лудильника. Нема потреби бути… так широко відкритими. Ти звертаєшся до конкретного вовка, а не до всього вовчого племені. Чи й більше. Сумніваюся, чи хтось із м’ясоїдів іще не знає вас обох. Скажи мені. Коли ви востаннє зустрічали великого хижака?

Пси гнали мене кілька ночей тому, — сказав Нічноокий.

— Пси завжди гавкають, охороняючи свою територію, — зазначив Рольф. — Я мав на увазі дикого хижака.

— Думаю, я жодного не бачив, відколи ми пов’язалися, — неохоче зізнався я.

— Вони уникатимуть тебе так само певно, як перековані йтимуть слідом, — спокійно сказав Чорний Рольф.

Мені по спині пробіг холод.

— Перековані? Але ж вони, здається, зовсім не мають Віту. Я взагалі не сприймаю їх своїм Віт-чуттям, лише очима, носом чи…

— Твоє чуття Старої крові помічає, що всі створіння виділяють тепло споріднення. Усі, крім перекованих. Правда?

Я неспокійно кивнув.

— Вони його втратили. Не знаю, як його у них відібрано, але саме це і є перековуванням. Залишає в них порожнечу. Ми, Старої крові, добре це знаємо, а також те, що перековані з високою ймовірністю полюватимуть і нападатимуть на нас. Надто ж якщо ми необережно використовуємо свої здібності. Ніхто не може напевне сказати, чого це так. Можливо, тільки перековані це знають, якщо вони справді щось «знають». Але це дає нам ще одну причину бути обережними з самими собою і своїми талантами.

— Ти натякаєш, що нам із Нічнооким слід утриматися від використання Віту?

— Я натякаю, щоб ти зостався бодай ненадовго, навчився опанувати здібності Старої крові. А то опинишся ще не в одній битві на кшталт тієї, в якій побував учора.

Рольф дозволив собі ледь усміхнутися.

— Я нічого не казав про цей напад, — тихо промовив я.

— І не мусив, — зауважив він. — Я певен, що всі Старої крові на кілька ліг довкола чули тебе, коли ти з ними бився. Доки не навчишся контролювати ваше спілкування, жодне слово, яким ви обміняєтесь, не належатиме тільки вам. — Він замовк, а тоді додав: — Ти ніколи не дивувався, чого перековані гаяли час, атакуючи вовка, якщо така атака, вочевидь, нічого їм не дасть? Вони зосереджуються на ньому лише тому, що він з тобою пов’язаний.

Я кинув на Нічноокого короткий погляд, прохаючи вибачення.

— Дякую за твою пропозицію. Але ми мусимо дещо зробити, і це невідкладна справа. Думаю, що далі вглиб суходолу ми зайдемо, то менше перекованих зустрінемо. Якось воно буде.

— Можливо. Тих перекованих, що так далеко відходять від берега, прибирає король. Попри те, всі, хто зостанеться, потягнуться до тебе. Та навіть якщо не зустрінеш більше перекованих, ймовірно, зустрінеш королівських стражників. Тепер вони особливо цікавляться людом Віту. Останнім часом багато кого зі Старої крові продано королю, коли сусідами, коли й родиною. Його золото добре, а він навіть не вимагає багато доказів того, що вони й справді Старої крові. Вже багато літ вендета проти нас не палала так яскраво.

Я незграбно відвів очі, чудово розуміючи, чого Регал ненавидить усіх, обдарованих Вітом. А королівська група Скіллу підтримувала б його в цій ненависті.

1 ... 42 43 44 ... 252
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мандри убивці, Робін Хобб», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мандри убивці, Робін Хобб"