Читати книгу - "Мандри убивці, Робін Хобб"

Гільда повернулася до столу, оглянула його, а тоді вхопила передніми лапами горщик з медовими стільниками. Обережно відійшла від столу, всілася в кутку і взялася ретельно вилизувати горщик. Голлі далі спостерігала за мною. Я нічогісінько не міг вичитати з її очей.

Чорний Рольф почухав підборіддя, тоді скривився — зачепив пальцями болюче місце. Сумно й жалісливо всміхнувся мені.

— Я співчуваю твоєму прагненню вбити короля Регала. Але не думаю, що це так просто, як тобі здається.

Я тільки глянув на нього, зате Нічноокий злегка рикнув, — звуком, видобутим із глибини горлянки. Гільда подивилася на нього, опустилася на чотири лапи, горщик із медом покотився від неї по долівці. Чорний Рольф послав їй погляд, і вона знову сіла, але не зводила очей із мене та Нічноокого. Тяжко знайти щось, від чого нутрощі стискалися б сильніше, ніж від сердитого погляду бурого ведмедя. Я не ворушився. Голлі випросталася на кріслі, але зберегла спокій. Іній на крокві над нами затріскотів пір’ям.

— Як відкриваєш свої плани і скарги нічному місяцю, то не дивуйся, що й інші про них знають. Не думаю, що серед Старої крові зустрінеш багатьох, хто був би прихильником короля Регала… чи бодай хоч когось. Насправді знайшлося б чимало охочих допомогти. А все-таки для виконання такого заміру наймудріше мовчати.

— Судячи з пісні, яку ти співав раніше, здогадуюся, що ти поділяєш мої почуття, — тихо сказав я. — І дякую за пересторогу. Ми з Нічнооким і раніше мусили дбати про обережність, коли йдеться про те, чим ми обмінюємося між собою. Тепер знаємо про існування небезпеки, що хтось нас підслухає, тож постараємося якось це компенсувати. Та все одно поставлю тобі одне запитання. Яке діло міській варті Кровс­нека до того, що хтось трохи переп’є і заспіває глузливу пісню про… короля?

Це слово насилу вийшло мені з горла.

— Жодного, якщо це люди з Кровснека. Та це вже не так — ні у Кровснеку, ні в інших прирічкових містечках. Це королівські стражники у формі Кровснека. Їм платять із міської скарбниці, але вони люди короля. Регал запровадив цю зміну, не пробувши королем і двох місяців. Твердив, що правосуддя чинитиметься справедливіше, коли міська варта складатиметься з присяжних людей короля, які ставлять закон Шести герцогств понад усе інше. Гаразд. Ти бачив, що вони ставлять понад усе… Переважно відбирають усе, що зможуть, у кожного бідняка, який наступить королю на мозоль. Та ці двоє у Кровснеку не такі ще погані, як інші, про кого я чув. Кажуть, наче в Сендбенді злодії та грабіжники живуть собі привільно, коли діляться з вартою. Міська влада не має права змістити вартових, призначених королем. Не може навіть доповнити сторожу власними людьми.

Це звучало цілком по-Регаловому. Я міркував, як далеко зайде його одержимість владою та контролем. Приставить шпигунів до шпигунів? Може, вже так і зробив? Це не віщувало всьому королівству Шести герцогств нічого доброго.

Чорний Рольф вирвав мене із задуми.

— А зараз і я хотів би поставити запитання.

— Питай вільно, — запросив я його, але не став уточнювати, чи я так само вільно відповім.

— Вчора пізньої ночі… коли ти вже покінчив із перекованими. На тебе напав інший. Я не міг відчути, хто це, тільки що твій вовк тебе захищав і що він якось пішов… кудись. Що він метнув свою силу в канал, якого я не розумію і не можу простежити. Знаю тільки, що ви з ним здобули перемогу. Що це було?

— Це був королівський слуга, — обережно відповів я.

Я не хотів цілковито ухилитися від відповіді, а така здалася мені безпечною. Скидалося, що він і так це знає.

— Ти змагався з ним тим, що називають Скіллом. Так? — Рольфові очі зіткнулися з моїми. Коли я не відповів, він однаково продовжував. — Багато хто з нас хотів би знати, як це відбувається. В минулому скіллери не раз полювали на нас, начеб ми були заразою. Серед Старої крові нема нікого, чия родина не постраждала б від їхніх рук. І от знову настали такі дні. Якщо існує спосіб використовувати таланти Старої крові проти тих, хто володіє Скіллом Провісників, то це знан­ня дуже для нас цінне.

Голлі боком висунулася зі свого кутка, підійшла до Рольфа, вхопилася за спинку його крісла і глянула на мене над його плечем. Я відчував важливість моєї відповіді для них обох.

— Я не можу навчити тебе цього, — чесно промовив я. Його очі втупилися в мої з виразною недовірою.

— Цього вечора я двічі запропонував навчити тебе всього, що знаю про Стару кров, щоб відчинити перед тобою усі двері, замкнені лише через твоє невігластво. Ти відмовився, але, на Еду, я пропонував, і то з доброї волі. Та про ту єдину річ, якої я прошу, єдину, що може порятувати стільки життів нашого роду, ти кажеш, що не можеш навчити мене?

Я швидко зиркнув на Гільду. Її очі знову стали ясними і блискучими. Здається, Чорний Рольф не розумів, наскільки його постава скидалася на поставу ведмедиці. Поведінка їх обох змусила мене оцінити відстань до дверей. Тим часом Нічноокий був уже на ногах і готовий до втечі. Голлі позаду Рольфа по-пташиному схилила голову набік і дивилася на мене. Яструб над нами обернувся і пильно за нами спостерігав. Я змусив себе розслабити м’язи, поводитися куди спокійніше, ніж почувався. Це була тактика, якої я навчився від Барріча, коли він стикався з якоюсь знервованою твариною.

— Кажу тобі правду, — обережно промовив я. — Не можу навчити того, чого й сам гаразд не розумію.

Я втримався від згадки про те, що і в моїх жилах тече ненависна кров Провісників. Тепер я впевнився в тому, про що раніше тільки здогадувався. Віт може бути використаний для атаки на скіллера лише тоді, коли між ними відкритий Скілл-канал. Навіть якби я спромігся описати, що зробили ми з Нічнооким, ніхто інший не зумів би цього скопіювати. Щоб змагатися Вітом проти Скіллу, слід володіти водночас і Скіллом, і Вітом. Я спокійно дивився в очі Чорного Рольфа, знаючи, що сказав йому правду.

Чоловік поволі розслабив згорблені плечі, а Гільда знову опустилася на чотири лапи й почала нюшити за розлитим медом.

— Можливо, — сказав він із тихою впертістю. — Можливо, якби ти зостався з нами і навчився того, чого я можу тебе навчити, ти почав би розуміти, що сам робиш. Тоді міг би навчити цього мене. Що ти про це думаєш?

Я відповів, намагаючись, щоб мій голос був спокійним і рівним.

— Ти став свідком того, як один із королівських слуг напав на мене минулої ночі. Думаєш, вони дозволять мені зостатися тут і краще навчитися того, що я можу використати проти них? Ні. Єдиний мій шанс — виступити проти них у їхньому власному лігві, перш ніж вони відшукають мене деінде. — Я повагався, тоді сказав: — Хоч я не можу навчити тебе того, що роблю, можеш бути певен, — воно буде використане проти ворогів Старої крові.

Це, врешті, було міркування, яке він міг