Читати книгу - "Артур Конан Дойл. Нотатки про Шерлока Голмса"

— Ні-ні, ви все пояснили, — сказав лікар. — Тепер я розумію, що Блессінгтон почав панікувати, прочитавши в газетах повідомлення про звільнення цих людей. А теревені про пограбування знадобилися йому, щоб очі замилити. Але чому він не сказав вам правди?

— Його таємниця була настільки ганебною, що він просто не зміг примусити себе її розкрити. Проте хоч би яким мерзенним був цей чоловік, він жив під захистом британських законів, і я не сумніваюсь, інспекторе, що тепер ви вживете всіх заходів, щоб правосуддя покарало його вбивць.

Ось такою є історія пацієнта та його лікаря з Брук-стрит. Поліції так і не пощастило натрапити на слід убійників, і в Скотленд-Ярді вважають, що вони були серед пасажирів пароплава «Нора Кейн», котрий кілька років тому разом з усіма, хто був на борту, пішов на дно неподалік берегів Португалії. За браком доказів слідство не змогло довести причетність хлопчика-слуги до цієї справи, яку з часом охрестили «Загадкою Брук-стрит».

Випадок із перекладачем

За весь час мого тривалого знайомства з Шерлоком Голмсом він жодного разу не згадував про свою родину та майже ніколи не розповідав про своє дитинство й юність. Мій друг і так часом здавався мені не живою людиною, а унікальним створінням, у якому цілковита відсутність звичайних людських почуттів могла зрівнятися хіба що з безмежною силою його інтелекту. До жінок Голмс відчував огиду, заводити нових друзів відмовлявся, але ніщо не дивувало мене дужче за його вперте небажання розповідати про родичів. Аж одного разу, на мій величезний подив, мій друг заговорив про свого брата.

Було літо. За вечірнім чаєм ми обговорювали найрізноманітніші теми, починаючи від гольф-клубів і закінчуючи причинами зміни кутів нахилу екліптики. Нарешті розмова зайшла про атавізми та спадкоємність. Предметом обговорення стало питання: звідкіля в людини з’являється талант — передається у спадок чи формується в процесі дорослішання й пізнання світу.

— Візьміть ваш випадок, Голмсе, — сказав я. — Усе, що ви мені про себе розповідали, свідчить про те, що ваша спостережливість і дивовижне вміння робити висновки розвинулися завдяки вправам та тренуванням.

— Певною мірою, — замислено сказав Голмс. — Усі мої пращури були звичайними землевласниками і нічим не вирізнялися серед інших сільських сквайрів. Хоча я все ж таки гадаю, що талант перейшов мені у спадок від бабусі, котра була сестрою французького художника Ораса Верне. Артистизм іноді набуває найнесподіваніших форм.

— Чому ви в цьому так упевнені?

— Тому що мій брат Майкрофт наділений тим самим хистом, що і я, але набагато більшою мірою.

Для мене це було цілковитою несподіванкою. Якщо в Англії живе ще одна людина, котра наділена таким рідкісним даром, чому про неї ніхто ніколи не чув? Я так і запитав у Голмса, додавши, що, ймовірно, лише скромність змушує його ставити брата вище за себе. Мій друг розсміявся.

— Любий Ватсоне, — сказав він, — я не погоджуюся з тими, хто вважає скромність за чесноту. Логік забов’язаний точно знати істинну суть речей, отже, недооцінювати себе для мене було б так само непростимо, як і перебільшувати власні сили. Тому, коли я кажу, що Майкрофт є більш спостережливим, аніж я, можете мені вірити.

— Він молодший за вас?

— Він старший на сім років. І дуже відомий у своєму колі.

— Що ж це за коло?

— Клуб «Діоген».

Про цей заклад я чув уперше, і це, вочевидь, відбилося на моєму обличчі, тому що Шерлок Голмс видобув із кишені годинника.

— «Діоген» є одним із найбільш незвичайних клубів у Лондоні, а Майкрофт — один із найбільших диваків серед його постійних відвідувачів. Він щодня приходить до клубу за чверть на п’яту та йде рівно о сьомій годині сорок хвилин. Зараз шоста, і якщо ви не проти невеличкої прогулянки, я охоче познайомлю вас зі своїм братом.

П’ять хвилин потому ми вже були на вулиці та прямували до Ріджент-серкс.

— Хочете знати, — сказав мій друг, — чому Майкрофт не займається тим самим, що і я? Він просто до цього нездатний.

— Але ж ви самі сказали, що...

— Я казав, що він на голову вищий за мене у спостережливості та вмінні робити висновки. Якби від сищика вимагали тільки цього, мій брат був би найславетнішим детективом. Але Майкрофт не женеться за славою, та й енергії йому бракує. Я багато разів звертався до нього по допомогу, і кожного разу він підказував мені рішення, яке потім виявлялося правильним. Однак він геть-чисто позбавлений уміння застосовувати свій талант на практиці.

— Так він не заробляє цим на життя?

— Ні. Те, що для мене є професією, для Майкрофта — забавка любителя. У нього виняткові математичні здібності, він веде звітність в одному з міністерств. Майкрофт квартирує на Пелл-Мелл, і, щоб потрапити до свого міністерства, він має лише завернути за ріг, що він і робить кожного ранку. Ввечері він повертається тим самим шляхом. Із року в рік мій брат дотримується цього маршруту й ніде не буває, окрім клубу «Діоген», котрий розташовано прямо навпроти його вікон.

— Щось я не пригадую такої назви.

— Нічого дивного. У Лондоні повно людей, котрі з якихось причин не люблять подібних до себе. Хоча вони не проти посидіти у зручних кріслах та почитати свіжі газети. У цьому клубі збираються найбільш некомунікабельні люди нашого міста. Членам клубу заборонено звертати увагу на сусідів, розмовляти там не дозволяється за жодних обставин. Якщо хтось порушить це правило тричі, керівництво може виключити цю людину з клубу. Мені й самому здається, що обстановка там вельми заспокійлива.

Не перериваючи бесіди, ми дійшли до Пелл-Мелл, і незабаром Шерлок Голмс зупинився біля дверей одного з будинків неподалік клубу консерваторів «Карлгон». Іще раз нагадавши мені про те, що всередині належить справляти мовчанку, він увійшов до холу. Крізь скляні двері я встиг помітити розкішно умебльовану залу, де зібралося досить багато чоловіків. Кожен сидів на окремому диванчику, заглибившись у газету. Я пройшов слідом за Голмсом до невеликої кімнати з