Читати книгу - "Артур Конан Дойл. Нотатки про Шерлока Голмса"

Майкрофт Голмс був набагато вищим та огряднішим за Шерлока, але на його важкому обличчі можна було прочитати таку саму зосередженість, що й у рисах його брата. Очі Майкрофта, незвичайного водянисто-сірого відтінку, здавалося, постійно дивилися вглиб себе — погляд, який у Шерлока я помічав тільки у хвилини, коли його розумові сили були напружені до крайньої межі.

— Радий познайомитися з вами, сер, — сказав Майкрофт Голмс, простягаючи м’ясисту долоню, схожу на ласт тюленя. — Шерлок зробився відомим відтоді, як ви стали його біографом. До речі, Шерлоку, я чекав на тебе минулого тижня. Мені здалося, що тобі не впоратися з цим випадком у Менор-Гаусі.

— Я впорався, — посміхнувся мій друг.

Брати всілися у крісла в еркері.

— Для будь-кого, хто бажає вивчати людей, кращого місця не знайти, — зауважив Майкрофт. — Чого тільки звідси не побачиш! Ось, наприклад, подивись на тих двох чоловіків, котрі прямують у наш бік.

— Ти маєш на увазі маркера та його супутника?

— Так. Що ти скажеш про супутника?

Чоловіки якраз підійшли до вікна і зупинилися.

В одного з них біля жилетної кишені виднілися сліди від крейди, але більше нічого, що пов’язувало б його з більярдом, я не помітив. Другий був смаглявий, дуже маленького зросту, зі зсунутим на потилицю капелюхом та кількома пакунками під пахвою.

— Наскільки я розумію, це колишній військовик, — сказав Шерлок.

— Був звільнений у запас зовсім нещодавно, — підтвердив його брат.

— Служив, безумовно, в Індії.

— У чині сержанта.

— Можливо, був артилеристом, — додав Шерлок.

— Удівець.

— Але має дитину.

— Дітей, мій хлопчику. Дітей.

— Послухайте, — розсміявся я. — Це вже занадто!

— Але чому ж, — відгукнувся Голмс, — зовсім не важко визначити, що чоловік із такою виправкою та обличчям є військовим, і не рядовим. Засмага свідчить про те, що він нещодавно повернувся з Індії.

— Він усе ще носить армійські черевики, отже, службу залишив нещодавно, — додав Майкрофт.

— Хода в нього не кавалерійська, але капелюха він одягає зсунутим набік — одна сторона лоба засмагла менше за іншу. Сапером при його вазі він бути не міг, отже, служив у артилерії.

— А скорботний вираз обличчя говорить про те, що він утратив когось із близьких. Якщо він сам ходить на закупи, скоріш за все, в нього померла дружина. У пакетах він має дитячі речі, зокрема брязкальце, отже, хтось із дітей іще зовсім маленький. Дружина його, можливо, вмерла під час пологів. А книжка з малюнками вказує на те, що є й дитина трохи старша.

Я почав розуміти, що мав на увазі мій друг, стверджуючи, що його брат є набагато спостережливішим, аніж він сам. Скоса глянувши на мене, Шерлок посміхнувся.

— До речі, Шерлоку, — промовив Майкрофт, — я маю на прикметі дещо, що припаде тобі до смаку... Вельми заплутана історія, але я занадто лінивий, щоб довести цю справу до кінця. Якщо хочеш нею зайнятися...

— Дорогий Майкрофте, залюбки!

Старший Голмс черкнув записку на аркуші з блокнота, подзвонив у дзвоника і вручив її лакею, що з’явився на поклик.

— Я запросив до нас містера Меласа, — сказав Майкрофт. — Він винаймає квартиру наді мною, і ми з ним трохи знайомі, тому він і звернувся до мене по допомогу. Містер Мелас із походження є греком, але чудово володіє кількома мовами. Він має два джерела прибутку: або працює перекладачем на суднах, або наймається гідом до багатіїв зі сходу, які зупиняються в готелях на Нортумберленд-авеню. Але хай краще він сам розповість про свої труднощі.

За кілька хвилин до нас приєднався невисокий міцний чоловік, смаглявий колір обличчя якого й чорне, немов вугілля, волосся вказували на його південне походження, хоча розмовляв він як освічений англієць. Чоловік потиснув руку Шерлокові Голмсу, і його очі спалахнули, коли він зрозумів, що відомий детектив бажає вислухати його історію.

— У поліції мені не повірили... — сумно промовив грек. — Уявляєте? Там вважають, що цього не може бути тільки тому, що раніше вони ні з чим таким не стикалися. Але я не заспокоюся, доки не з’ясую, що сталося з тим бідолахою із пластиром на обличчі...

— Я сама увага, містере Мелас, — сказав Шерлок Голмс.

— Зараз вечір середи, — почав містер Мелас. — А сталося це в понеділок увечері, лише два дні тому. Я — перекладач. Загалом перекладаю майже з усіх європейських мов, а також із арабської та перської, але оскільки з походження я грек, то найбільше займаюся саме грецькою. Мене вважають найкращим фахівцем у Лондоні, і моє ім’я добре відоме у великих готелях.

Нерідко трапляється, що посеред ночі мене запрошують до іноземців, котрі потрапили у скрутне становище, або до мандрівників, які щойно приїхали до Лондона. Тому я зовсім не здивувався, коли в понеділок увечері до мене з’явився одягнутий за останньою модою молодий чоловік. Назвавшись містером Латимером, він попросив мене проїхатися з ним у кебі, який чекав на нас біля під’їзду. Цей пан сказав, що до нього приїхав діловий партнер із Греції, а сам він володіє лишень англійською і йому конче потрібна допомога. Містер Латимер дав мені зрозуміти, що його будинок розташовується досить далеко, у Кенсингтоні, й мені здалося, що він дуже поспішав, тому що, коли ми спустилися на двір, буквально заштовхав мене до кебу.

Я кажу «кеб», але через деякий час я запідозрив, що перебуваю не в кебі, а в кареті. Там було набагато просторіше, а обшивка сидінь здалася мені доволі дорогою і якісною. Містер Латимер усівся навпроти, і ми вирушили в дорогу. Через Чернінг-крос ми виїхали на Шефтсбері-авеню, потім звернули на Оксфорд-стрит, і коли я помітив, що це не найкоротший шлях до Кенсингтона, мій попутник повівся дуже дивно.

Спочатку він дістав із кишені невелику, але небезпечного вигляду ломаку, покрутив її в руках та багатозначно поклав поряд із собою на сидіння. Після цього містер Латимер зачинив вікна з обох боків, і здавалося, що їхнє скло заклеєно папером, щоб крізь них нічого не було видно.

«Перепрошую, що мені доводиться позбавляти вас можливості милуватися краєвидом, — сказав він, — але я не хочу, щоб вам стало відомо, куди ми прямуємо».

Можете